У давнину головними будівлями в населених пунктах були церкви – величні й ошатні. Селище Березна, що на Чернігівщині, – не виняток. Тут свого часу була унікальна Вознесенська церква, яку в радянські часи спіткала сумна доля і від якої залишилися лише спомини.
Вознесенську церкву будували впродовж 1759–1761 років. Працювала бригада, яку очолював майстер із Ніжина – Опанас Шелудько, який був професіоналом у своїй справі.
«Уклали спеціальний контракт, адже така практика була поширена на території Гетьманщини. Тобто громада найняла майстра на роботу. У контракті були прописані зобов’язання замовника та виконавця, зокрема розмір, риси церкви, платня за роботу. А також було зазначено, що храм мав бути зведений без жодного цвяха», – зазначає Максим Блакитний, кандидат історичних наук.
В умілих руках робота ладналася. Тож невдовзі в населеному пункті з’явилася церква.
«Вона була висока, дерев’яна, зроблена із сосни і, як уже наголошувалося, без єдиного цвяха. В архітектурному оформленні та дизайні їй не було рівних. А це є ознакою високої майстерності будівельників, які її зводили.
Храм був окрасою містечка Березна. Більше того, з другої половини XVIII сторіччя і до кінця 20-х років ХХ сторіччя це була найвища споруда в населеному пункті», – розповів Максим Блакитний.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У МОЗ припускають повернення карантину
Церква стояла в центрі містечка на території колишнього замку. Інших подібних церков, збудованих у такому стилі, поблизу не було. Адже далеко не кожен майстер міг повторити таку роботу.
До наших днів церква не збереглася. Втім, на щастя, є фотографії, який вона мала вигляд.
Дослідив цей храм відомий мистецтвознавець Стефан Таранушенко. Він вивчав цю церкву у 1928 році, незадовго до її руйнування, що відбувалося у 1929–30 роках.
«Фотографії унікальні, бо фіксують церкву незадовго до її знищення. Зафіксовано, якою будівля була ззовні, всередині й окремі предмети були також відзняті.
У команді Стефана Таранушенка були й інші фахові художники, мистецтвознавці. То, очевидно, що кілька ікон із храму були вивезені з Березни. І нині вони зберігаються в національних музеях у Києві», – пояснив історик.
Традиційно в церквах в Україні були різні цінні речі. Мала їх і Вознесенська церква.
«Є дані, що, наприклад, на 1922 рік було 11 Євангелій, це доволі значна кількість, бо зазвичай у сільських церквах – 3 чи 4 Євангелія. А бувало й два.
Найстаріше – це Євангеліє, 1644 року, надруковане у Львові. Було дві дарохранильниці. Вони також вважаються однією з цінностей у храмах. І зазвичай їх робили зі срібла. Кілька десятків ікон також були цінними з художнього погляду», – сказав Максим Блакитний.
Церква не збереглася до наших днів через окупаційну радянсько-більшовицьку політику, одна зі складових якої – нищення особливо українських церков як ознак української ідентичності.
«Український стиль будівництва, внутрішнього оздоблення храмів і навіть стиль написання ікон відрізнявся від російського, особливо це було виражено у селах. Росіяни писали канонічні ікони, а українці дозволяли відступ від догм. Тож знищуючи церкви, більшовики прагнули знищити і нашу національну ідентичність», – сказав Блакитний.
Знищення церков відбувалося у кілька етапів. Спочатку під різними приводами вилучалися церковні цінності (нібито для допомоги голодуючим), тобто речі із золота чи срібла. Так було на початку 20-х років минулого сторіччя.
«А кінцевим етапом уже було закриття будівлі церкви та фактично знищення. Храми могли розібрати на будівельні матеріали. Церкви також могли загинути у вогні, бо більшовики і таке вчиняли, оскільки храми здебільшого були дерев’яними. Масове закриття церков – це кінець 20 х років і початок 30-х. Монастирі зачинили ще на початку 20-х років. Тоді у церков відбирали вже все, що позалишалося, навіть церковний одяг і книги. Якісь речі деякі люди рятували і ховали», – наголошує кандидат історичних наук.
Як уже зазначалося, Вознесенська церква в Березні була знищена у 1929–30 роках. Щось розібрали на будівельні матеріали, щось, можливо, і спалили.
До речі, нині політика росіян на окупованих українських землях дуже перегукується з політикою більшовиків сотню років тому. Адже, як і попередники, вони намагаються стерти українську ідентичність, насамперед знищуючи українські бібліотеки, храми та культурну спадщину.
–
Спілкувалась Ірина Осташко
Фото – з архіву С. Таранушенка
