За інформацією: Суспільне Чернігів.
На колажі зображене місце розстрілів у Сандармосі та радійний мікрофон. Колаж Суспільне Чернігів
У період із 27 жовтня до 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж'єгорська відбувся наймасовіший розстріл української інтелігенції. НКВС тоді розстріляв 1111 людей, зокрема 287 українців і близько пов'язаних з Україною людей. Цей розстріл присвятили 20-річчю Жовтневої революції.
Тоді режим убив Леся Курбаса, Миколу Куліша, Марка Вороного, Миколу Зерова, Валер'яна Підмогильного та радіоведучого із Чернігівського радіокомітету Івана Ніцая. Це були постаті українського відродження 20-х років XX століття. Загалом же в цьому карельському лісі знищили близько 10 тисяч людей 58 національностей та етнічних груп.
До дня працівників радіо, телебачення та зв'язку Суспільне згадує історію свого колеги, який у роки "Розстріляного відродження" працював у Чернігівському радіокомітеті та якого заслали у вигнання до "соловецького пекла". Саме Соловецький табір був вівтарем української незалежності. Соловецькі острови. Біломорканал. Урочище Сандармох. Для кожного свідомого українця — це не просто географічні назви десь на російській півночі, які, з огляду на повномасштабну агресію Росії в наші часи, ми не маємо права забувати. Це наш багатонаціональний біль і трагедія. Це туга за безвинно "Убієнними синами України"Це надпис на пам’ятному знаку в урочищі Сандармох.. Це наша історична пам'ять.
— А що трапилося з дядьком Іваном? — Не ту пісню співав на радіо.
Після виходу в радіоефір передачі "Експедиція у розстріляну історію" у 2009 році, яку записував журналіст Олег Шолох з чернівським мандрівником та істориком Олександром Волощуком, Ірина Поліщук (родичка Івана Ніцая, — ред.) зустрілася з Олександром. Саме він під час однієї з поїздок побував на Соловецьких островах, вів пошук та встановлював імена репресованих у сталінські часи.
До того ж в іншій передачі на обласному радіо йшлося про роботу архіву управління Служби безпеки України в Чернігівській області. Ірина Поліщук вирішила звернутися й до них, щоб знайти справу свого родича.
"Я там майже місяць вибирала всі ці документи. Там дуже велика справа. Я законспектувала великий зошит. Співробітниця СБУ тоді навіть не дивувалася, що я плачу, коли читаю рядки справи, що я приймаю валідол. Коли це все читаєш, то наче проживаєш. Це складно", — розповідала потім в радіоефірі Ірина Поліщук.
За її словами, у її родині тема репресованих "була забороненою, через те, що її батько був військовим".
"Ніхто про це нічого не знав. І на той час, коли запитували: «А що трапилося з дядьком Іваном?», він (батько, — ред.) відповідав, що не ту пісню співав на радіо. І все. І закривалася ця тема. Якби я не звернулася, так ніхто б про це і не дізнався".
Наразі цієї справи вже немає. 25 лютого 2022 року в будівлю архівного підрозділу СБУ в Чернігові влучили два російські снаряди. Унаслідок цього згоріли 13 тисяч документів, які засвідчували злочини тоталітарного радянського режиму.
Опис справи Івана Ніцая
Описано за архівною справою СБУ, яка згоріла, але була законспектована Іриною Поліщук.
Фігурантом справи № 10222 ФП значиться Ніцай Іван Ареф'євич, 1895 року народження. Він — уродженець Чернігова. Його арештували 29 квітня 1935 року за підозрою у скоєнні злочину за статтею "Контрреволюційна діяльність". Обвинувачувався в тому, що, використовуючи службове становище, у 1934 році здійснював антирадянську агітацію, яка полягала в ідеалізації української національної буржуазії та куркульства.
Як зазначено у справі, з 1908 по 1918 роки Ніцай був членом "Просвіти", учнівської громади, пізніше — юнацької спілки. Керував хором та був членом президії. Хор виконував тільки ті пісні, які затверджувала хорова рада "Просвіти". До її складу входили: Василь Блакитний, Павло Тичина та Іван Ніцай.
Пізніше Ніцай працював у Києві, Харкові та Луганську. У 1933 році через погіршення стану здоров'я дружини та старшої доньки — туберкульоз легенів — він повернувся до Києва. Згодом — до Чернігова, де влаштувався на роботу до новоствореної редакції обласного радіокомітету. Працював завідувачем сектору художнього мовлення.
14 січня 1935 року його звільнили з роботи у зв'язку з друком в обласній газеті "Більшовик" статей: "Мікрофон у руках класового ворога" і "Там, де втратили більшовицьку пильність".
В архіві СБУ був уривок статті про Івана Ніцая "Там, де втратили більшовицьку пильність". Наведемо деякі уривки із цієї статті:
"Ідейним натхненником і фактичним повновладним керівником художнього мовлення в Чернігівському облрадіокомітеті був контрреволюціонер, націоналіст і шкідник — Ніцай. Аналізуючи матеріали за 1934 рік, зазначили, що художньому мовленню бракувало певної політичної цілеспрямованості й певних провідних ліній партії. В окремих концертах Ніцай розшифровував, що під українськими народними піснями розуміються пісні старого села. Хто був творець цих пісень? Хто співав їх і які це пісні?"
Ось як описував ці пісні у своїх передачах Іван Ніцай:
"Творець народної пісні — селянин у своїх піснях відображає власне життя з усіма його бідами та радощами. Пісня — повсякденний супутник українського селянина-робітника. Вони співають вдома, на роботі, з горя, з радощів. Співають їх на повний голос. Багато цих пісень увійшло в побут людності України. І їх співає молодь міста і села як народні пісні".
Ці рядки програми Івана Ніцая, звісно, не стали непоміченими. Його звинуватили в тому, що він "спеціальним добором матеріалу, так званих українських народних пісень, оспівує козацьку романтику, побут старого заможного села".
"Ці окремі зразки конферансів,Виступ на сцені або текст виступу, де артист, конферансьє, оголошує номери програми, пов'язує їх між собою та розважає публіку між виступами. складених Ніцаєм, яскраво підкреслюють контрреволюційний, націоналістичний характер цих концертів. Він навмисне замовчує, протягом усієї своєї роботи на радіо, про революційні пісні старого часу, про відображення в піснях класової боротьби. Наприклад, «Садок вишневий коло хати». Окремо слід зупинитися на концертах, які пересилали в ефір у дні революційних свят. У художніх програмах часто домінують твори Шевченка або пісні, написані на його слова, а також зарубіжних композиторів Моцарта,Вольфганг Амадей Моцарт — видатний австрійський композитор і музикант-віртуоз. Один з найпопулярніших класичних композиторів, Моцарт зробив великий вплив на світову музичну культуру. За свідченнями сучасників, Моцарт мав феноменальний музичний слух, пам'ять і неперевершену здатність до імпровізації. ГрігаЕдвард Гагеруп Гріг — норвезький композитор періоду романтизму, музичний діяч, піаніст, диригент, основоположник норвезької професійної композиторської школи. та інших. Так, крок за кроком, використовуючи різноманітні методи шкідницької роботи, класовий ворог, націоналіст Ніцай перетворював художнє мовлення радіокомітету на знаряддя ідеологічно шкідливої, контрреволюційної пропаганди. Викриття контрреволюціонера біля мікрофона ще раз, і ще нагадує потребу — піднести більшовицьку пильність на радіофронті".
Тоді партія створювала образ класових ворогів народу. Серед інтелігенції, особливо письменників, музикантів і журналістів, шукати їх було не важко. Бо в кожному рядку того чи іншого твору можна легко знайти підтекст, інше прочитання, нібито спрямоване проти чинного більшовицького ладу.
Вирок Івану Ніцаю
Вироком спецколегії Чернігівського обласного суду від 2-3 січня 1936 року Ніцая Івана Ареф'євича визнали винним за "антирадянську агітацію, спрямовану на повалення існуючого ладу із позбавленням волі у виправних трудових таборах терміном на п'ять років".
27 січня 1936 року Найвищий суд УРСР розглянув касаційну скаргу Ніцая та ухвалив: вирок залишити в силі. Та згодом його розстріляли за "обвинуваченням по статті 54.10, частини 1 Кримінального кодексу СССР, в антисовєтській пропаганді, направленій на повалення чинного ладу".
Пам’ятний знак в урочищі Сандармох. Український інститут національної пам’яті/maxpark.com
Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР від 9 жовтня 1964 року ухвалили рішення — вирок спецколегії Чернігівського обласного суду й ухвалу спецколегії Верховного суду УРСР від 28 січня 1936 року щодо Ніцая Івана Ареф'євича скасувати, а справу закрити за відсутністю складу злочину.
Довідку про реабілітацію надіслали рідним.
Ірина Поліщук в ефірі казала: "Як можна забути про своїх близьких? Та й не тільки, а й про знайомих. На жаль, звісно, що люди були талановиті, працівники, які віддавали повністю себе роботі. Як то кажуть, повністю себе і своє життя. І так ні за що постраждали. Я дякую, звісно, що їх через роки реабілітували. Звісно, вони на це заслуговують".
Читати ще
Читати ще
1111 жертв Сандармоху: трагедія «Розстріляного відродження», яку Україна не має права забути
