За інформацією: Суспільне Чернігів.
Олена Черепенко та засніжена дорога. Суспільне Чернігів"Іду, іду. Раз – і нічого, другий раз – наче щось і нападає, наче як страх якийсь", — ділиться Олена.
Серез підопічних соцробітниці в цьому селі — 85-річна Віра Парфененко та 87-річна Людмила Старікова. Олена приходить сюди двічі на тиждень, допомагає жінкам по господарству. Весь інший час вони справляються самотужки.
Віра Парфененко, місцева жителька. Суспільне Чернігів"З собакою удвох пораємось. І кури".
Колись ночами вишивала, розповідає жінка, бо вдень була робота в колгоспі, господарство і діти.
Подушки з вишивкою на ліжку. Суспільне Чернігів
Чоловіка Віри Павлівни не стало 38 років тому, більше заміж вона не захотіла. У жінки четверо дітей, вісім онуків і десять правнуків.
Віра Парфененко, місцева жителька. Суспільне Чернігів"Все життя прожила для дітей".
І всі, каже, далеко, вона туди не доїде. Діти ж приїздять не часто: пороблять, що треба, і повертаються до своїх домівок. Висилають посилки.
Вулиця у селі на Чернігівщині. Суспільне Чернігів"Уже ось два тижні пошта не доїжджає. Два тижні таблетки їдуть там, таблетки скінчилися…".
Сусідка Віри Парфененко — Людмила Старікова. Діти, каже жінка, виросли та й поїхали з батьківської хати. Тепер приїздять, допомагають і знову їдуть.
Найбільше людей в селі було, пригадують жінки, коли працював колгосп – у вісімдесяті роки минулого сторіччя – трохи більше сотні. Школи не було ніколи.
Людмила Старікова та Олена Черепенко. Суспільне Чернігів"23-25 років тому 39 чоловік було за переписом".
Тепер у гості до жінок, крім дітей, соцробітниці та пошти, навідуються лише зайці.
Людмила Старікова. Суспільне Чернігів"І син забирає, і дочка забирає. Нікуди, я сказала, не поїду зі своєї хати, буду на печі. Я тут жила, тут помру. І все. Туди, на могилки".
Читати ще
Читати ще
Наймолодшій жительці — 68, найстаршій — 87: як живуть у селі Великий Ліс на Чернігівщині, де залишились 4 жилих хати
