У нашому місті у четвер 24 червня відбулась прем’єра документального фільму Олександра Ковша та Віталія Бардецького – «Вусатий фанк». Він на основі архівних матеріалів розповідає про таку собі рок-н-рольну суміш, яка зародилася в радянській Україні кінця 60-х – середини 70-х років. Це був той самий період, коли попри всі труднощі залізної завіси українські музиканти знали світові тренди та намагались їм відповідати. В цьому матеріалі ми розкажемо Вам про те, як виник «фанк з вусами», чому він так називався, чи був по-справжньому популярним та як вплинув на чернігівських любителів музики.
Плагіат чи ні?
«Вусатим фанком» такий собі український рок-н-рол назвали вже за незалежної України, і пов’язано це насамперед із зовнішністю тогочасних музикантів. Абсолютна більшість з них носили вуса і були неймовірно модними на той час.
До цих пір точаться дискусії щодо того як саме виник феномен «вусатого фанку». Адже одні вважають, що молоді музиканти якимось чином надихались західними рок-гуртами та перероблювали ту музику на свій український манер, а інші впевнені, що такий жанр міг цілком можливо виникнути чисто інтуїтивно.
На думку чернігівського професійного музиканта та викладача школи гри на гітарі Андрія Терещенка, тогочасна музика була певним плагіатом на західні зразки, але саме плагіатом тоді це не називалось.
–Оскільки я народжений в 1971 році ще при Радянському Союзі, то розквіт української естрадної музики та відносно рок-музики я застав на гарячому етапі. Відверто кажучи, можна сміливо стверджувати, що так званий «Вусатий фанк» на той час не був у топі ні в мене як юнака, ні у дорослих людей. Якою б ця музика була гарною або ні, але треба пам’ятати, що вона існувала в умовах Радянського Союзу. Тоді гурти, які грали українську музику та несли «фірму» в маси, навіть вставляли до своїх композицій ідентичні західні фрази. Зараз це називається плагіатом, а тоді це просто була мода, – зазначив пан Андрій.
ВІА – основа «Вусатого фанку»
Якщо зараз можна стати популярним сольним рок-н-рольним артистом, в дуеті з кимось або ж зібравши свій гурт, то наприкінці 60-х – на початку 70-х років в радянській Україні за суміш року та популярної музики відповідали виключно вокально-інструментальні ансамблі (ВІА). Їх тоді створили понад сотню, і навіть у дуже маленьких містах. Серед них —«Смерічка», «Кобза», «Дзвони», «Березень», «Водограй», «Мрія», «Жива Вода», «Світязь», «Беркут», «Візерунки Шляхів», «Музики» та багато інших. Свій ВІА був і в Чернігові, солісткою якого була донькавідомого чернігівського хормейстера Любомира Боднарука – Жанна.
– При естрадно-симфонічному оркестрі, який у Чернігові створив викладач музичного училища Дмитро Єгоров, і де я була солісткою, також був ВІА і ми навіть гастролювали. Але це було недовго – я тоді була на 4-му курсі і вже закінчувала навчання у Чернігові. Оскільки мій тато працював у філармонії, то я мала доступ до всіх можливих концертів. Тоді приїздило багато ВІА – українські, «всесоюзні» і навіть іноземні. Це було круто, були заповнені зали.Найбільше запам’ятався концерт ВІА «Смерічка» з Назарієм Яремчуком. Вразила і творчість колективу, і естетика Яремчука, як вокаліста. Як він одягався, як поводився на сцені. Справжній артист, – каже Народна артистка України Жанна Боднарук.
У свою чергу, Андрій Терещенко поділившись своїми спогадами зазначив, що він би не називав тогочасні ВІА надпопулярними. Адже за його словами, навіть повні зали вони збирали далеко не завжди.
– Особисто я був на концерті «Кобзи» у нашій філармонії, з керівником якої я нещодавно познайомився, але пам’ятаю, що заповнених вщент залів тоді не було. Чисто рок-гуртів тоді не існувало, бо таку б музику не пропустила цензура. Саме тому і придумували певну суміш. Були колективи, які грали та робили свою музику досить якісно, можна згадати ту ж «Кобзу», але в більшості своїй це були звичайні ВІА. Ті ж «Водограй» та «Смерічка» записували свої пісні в поганенькій якості, бо не було доступу до якісної апаратури. Можна сказати, що більшість з них не піднялись вище місцевого та дещо провінційного рівня. Я це кажу чесно, дуже люблячи Україну та нашу музику. Їхня заслуга вже в тому, що вони в Радянському Союзі намагались поєднати все українське та рок-музику, що тоді було майже неможливим, – стверджує Андрій Терещенко.
ВІА «Смерічка» дала хвилю популярностіодній з найвідоміших на сьогодні українських пісень — «Червоній руті» Володимира Івасюка. Ця пісня також дала назву однойменному телефільму за участю Софії Ротару. До речі, частина її репертуарутих часів, попри відсутність вусів, також цілком відповідала формі та змісту «вусатого фанку».
І з ним частково можна погодитись, адже вже наприкінці 70-х років, а особливо за часів Перебудови, «вусатий фанк» переживав далеко не найкращі свої часи. Проте, завдяки сучасним ентузіастам та музикантам, що цікавляться фольклором та тим же рок-н-ролом, останні роки «вусатий фанк» переживає нове піднесення. Композиції різних ВІА отримують друге життя та нове звучання, а документалісти зняли дуже крутий та важливий для сучасної України фільм, з розповідь про прем’єру якого, ми і починали цей матеріал.
P.S. «Вусатий фанк» буде у прокаті чернігівського кінотеатру Multiplex щодня о 19:00 до кінця червня.
