В колекції стародруків Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського зберігається богослужбова книга «Канони Пресвятій Богородиці осмогласні на повечір’ях»,[1] видана в 1697 році в друкарні Києво-Печерської Лаври.
«Канони Пресвятої Богородиці» – духовні гімни складені преподобним Іоанном Дамаскіним. Його богословська літературна спадщина велика і різноманітна. Святитель Філарет (Гумілевський), архієпископ Чернігівський говорить про нього: «Твори святого Іоанна дають йому почесне місце між великими отцями Церкви»[2]. Але найбільше він виділяє та високо оцінює його талант як гімнографа. Як автор церковних богослужбових пісень він, за словами архієпископа, «вищий, ніж у всіх інших відносинах; тут він неповторний»[3].
Про життя преподобного відомо з різних агіографічних джерел, зокрема з Хроніки візантійського літописця Георгія Амартола. Народився він приблизно в 675 році в Дамаску – тодішній столиці Омеядського халіфату в сім’ї шанованого та впливово чиновника. За походженням сирієць. Його світське ім’я Мансур ібн Сарджун. В свій час він обіймав високі державні посади, був наближеним до двору халіфа. Залишивши світську службу він пішов у монастир. Чернечий подвиг звершував у Лаврі святого Савви Освяченного.
Його нові церковні піснеспіви значно збагатили православне богослужіння. Перу преподобного Іоанна належать канони на Великдень, двунадесяті свята, Богородиці та різним святим. Архієпископ Філарет (Гумілевський) підкреслює загальноцерковне значення його праці: «Дамаскін такий піснописець у Церкві якого вище ні раніше, ні після не було в Церкві»[4]. Велика частина канонів преподобного Іоанна написана віршами і вибудувана таким чином, що перші літери строк тексту складають акровірш. Звичайно ця особливість не зберігається в перекладеному тексті з оригінальної грецької мови.
«Канони Пресвятій Богородиці осмогласні на повечір’ях» містять в собі 56 канонів Божій Матері на кожен день тижня відповідно до 8 церковних гласів. Осмогласіє – це система інтонаційно-мелодійної організації церковного співу, яка поділена на 8 гласів (мелодій піснеспівів), що послідовно змінюються щотижня в богослужбовому житті Церкви. В даній книзі канони виокремленні з богослужбової книги Октоїх (з грецької ὀκτώ – вісім та ἦχος – голос), яка охоплює в собі богослужбові тексти восьмитижневого циклу наспівів.
Повечір’я ж є богослужбовим чинопослідуванням, яке звершується як в храмі, так і келійно. Сама назва цієї служби вказує на те, що вона звершується після вечірньої трапези (по-, після вечері). Існує два види повечір’я: велике і мале. Велике повечір’я звершується на Різдво Христове, Богоявлення (Хрещення Господнє) та у Великий піст. Мале ж повечір’я є щоденним богослужінням, яке звершується зазвичай в монастирях та включене у келійне правило ченців. Саме на малому повечір’ї устав передбачає читання канону спеціально визначеного для кожного дня. Найвірогідніше «Канони Пресвятій Богородиці» видавались саме для келійного молитвослов’я, адже не має особливої потреби виокремлювати канони з Октоїху в окрему книгу для богослужіння в храмі.
Книга має чудове художнє оформлення. Кожному новому канону передують заставки, які різняться за складністю сюжету. Початок кожної пісні канону виділяється гарно оформленою буквицею. Деякі канони завершуються гравюрами-кінцівками з зображенням Богоматері. Кожен глас/тиждень починається особливою гравюрою на честь Богородиці з похвальними віршами. На трьох з них Богоматір в оточені преподобних Антонія та Феодосія Печерських, чим, безумовно, підкреслюється місце видання.
Богослужбова книга «Канони Богородиці» була видана в Києві в лаврській друкарні при настоятельстві Іоасафа Кроковського, який згадується у вихідних даних книги[5]. Він був возведений в сан архімандрита 29 червня 1697 року. Але протоієрей Федір Титов, автор історичного нарису «Друкарня Києво-Печерської Лаври» відносить це видання до часу архімандритства Мелетія Вуяхевича (помер 6 лютого 1697 року), адже, скоріш за все, ще при ньому почалась підготовка книги до друку. Протоієрей Федір виділяє наступні характерні риси видавничої діяльності друкарні часу настоятельства архімандрита Мелетія (1690-1697 рр.). По-перше, видавались переважно Святе Письмо та богослужбові книги. По-друге, більшість книг були гарно прикрашеними[6]. «Канони Богородиці» також рясно декоровані чудовими гравюрами ксилографів, що підписували свої гравюри таким чином – Феодор, АККФ, АК, И. Друк виконаний у дві фарби.
Оправа XVIII століття – дошки обтягнені шкірою з тисненням. Є фрагмент застібок. Розмір книги 19х15,8 см. Книга раніше зберігалась в Музеї українських старожитностей імені В.В.Тарновського.
Джерело: Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського
Старший науковий співробітник музею,
кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода
