За інформацією: Суспільне Чернігів.
Військовий ЗСУ, з яким попрощалися 7 липня на Чернігівщині. Facebook-сторінка Ірини Лавенецької
У Чернігові 7 липня в останню путь провели захисника — молодшого лейтенанта, командира стрілецького взводу 405 батальйону Дмитра Кузьменка, який майже рік вважався зниклим безвісти.
Про це повідомила сестра загиблого на своїй Facebook-сторінці.
Дмитро Кузьменко народився 15 січня 1982 року в місті Нойштрелітц (Німеччина), в сім'ї військовослужбовця. Згодом родина повернулася до Чернігова, де і пройшло його дитинство.
Навчання Дмитро розпочав у місцевій загальноосвітній школі №11. В 1992 році, у зв'язку з переведенням батька до нового місця служби у м.Умань, Черкаської області, навчався в Уманській середній школі №5, де й отримав свій перший атестат про неповну середню освіту.
У 1996 році Дмитро вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово – фізичною підготовкою. Після закінчення ліцею вступив до Харківського військового університету ППО.
У зв'язку зі скороченням військових закладів після третього курсу був переведений на навчання на факультет "Комп'ютерні системи та мережі" в Харківській національний університет Повітряних сил України імені Івана Кожедуба, де й отримав вищу освіту.
Після закінчення навчання, одружився, жив і працював в місті Умані. У березні 2005 року народився син Данило.
У 2008 році Дмитро з сім'єю переїхав до Чернігова, де створив приватне підприємство. А у квітні 2013 року народився син Георгій.
До лав оборонців він долучився в перший день повномасштабного вторгнення — спочатку став на захист рідного міста.
У травні 2022 року був направлений до 54 бригади на Донецький напрямок у місто Курахове. Під час несення служби в бою з ворогом у липні 2022 року отримав контузію, побратими вважали його загиблим, але він вижив.
Після тяжкої психологічної реабілітації Дмитро знову повертається у військо.
У лютому 2024 року боєць йде на фахові курси тактичного рівня з підготовки офіцерського складу у Національну Академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
21 липня 2024 році наказом Командира військової частини А 4583 Дмитру присвоїли офіцерське звання — молодший лейтенант та з бойовим досвідом призначили на посаду командира 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 405 батальйону 32 бригади, яка в той час дислокувалася біля міста Торецьк Донецької області.
24 липня 2024 року прибув до військової частини у місто Дружківка, Донецької області для подальшого проходження служби.
25 липня 2024 року, вночі, вийшов з побратимами на завдання і не повернувся. Останній раз Дмитро виходив на зв'язок 26 липня 2024 року о третій годині ночі й просив про допомогу, бо мав тяжкі поранення. Почався сильний артобстріл і звʼязок з ним обірвався. Це був його останній бій.
З 26 липня 2024 року Дмитро вважався безвісти зниклим за особливих обставин. Повернули тіло бійця під час репатріації, опізнали його за допомогою ДНК-експертизи.
"Дмитро був чудовою і позитивною людиною: добрим, турботливим, розумним, веселим, привітним, сильним, мужнім, щедрим і щирим. Готовим у будь-який час прийти на допомогу. Він був кращий. Кращій в усьому — у діях, вчинках, помислах… В ньому відчувалася така внутрішня сила, яка дозволяла завжди залишатися самим собою, бути принциповим, відстоювати свою думку у різних ситуаціях. Він вів активний спосіб життя, працював, займався спортом. Серед усіх видів, перевагу надавав футболу. Любив природу, особливо полювання та риболовлю", — розповіла про бійця його сестра Ірина.
Поховали бійця у Чернігові на кладовищі Яцево.
В Дмитра залишилися мама Валентина Іванівна, сестра Ірина з сімʼєю і два сини: Данило та Георгій.
