Відійшов у вічність уродженець села Мезин Олександр Олександрович Щомак. Серце відважного воїна, який пройшов через страшні випробування війною, перестало битися 5 лютого 2026 року. Йому назавжди залишиться 27 років.
Про це повідомляє Понорницька селищна рада.
Олександр Щомак народився 5 жовтня 1998 року. Його дитинство та юність минули в рідному Мезині, де він закінчив 9 класів місцевої школи. Згодом продовжив навчання у Деснянській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Хлопець зростав активним та завзятим: захоплювався футболом, волейболом і тенісом, був постійним учасником спортивних змагань районного та обласного рівнів. Також Олександр любив риболовлю та мав «золоті руки» – з підліткового віку розумівся на техніці, самотужки її ремонтував, і будь-яка справа, за яку він брався, ладилася.
Після школи Олександр здобув фах зварювальника у Шосткинському професійному училищі. Паралельно з навчанням працював на виробництві металопластикових вікон. Закінчивши навчання, продовжив свою трудову діяльність в Києві за професією. Він був гарним спеціалістом, якого поважали в колективі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Захисник України Сергій Чернушиць приєднався до лав Небесного воїнства
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр не залишився осторонь. Спочатку він став на захист столиці, записавшись до територіальної оборони, а після звільнення північних областей у березні 2022 року добровільно прибув до першого відділу Новгород-Сіверського РТЦК та СП, аби вступити до лав Збройних Сил України.
Військовий шлях Олександра був позначений неабиякою мужністю. За старанність під час навчання він був направлений на підготовку до Великобританії. Хоча після повернення мав служити в силах ППО, Олександр свідомо обрав найважчий шлях – підписав контракт і вирушив на передову в Донецьку область. У складі 116-ї окремої механізованої бригади він виявляв справжній героїзм, рятуючи поранених побратимів під обстрілами. За свою відвагу воїн був нагороджений «Відзнакою Командира» та нагрудним знаком «Бойовий Піхотинець».
Навіть після важкого поранення поблизу Вугледару навесні 2023 року, Олександр відмовився залишати службу. Після лікування він повернувся на фронт, згодом продовживши службу в 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців.
Вдома на нього чекали рідні люди, для яких він завжди був надійною опорою. Цього року Олександр планував одружитися зі своєю коханою Катериною, мріяв про мирне майбутнє, але, на жаль, його життя трагічно обірвалося.
–
