Сто років тому на заплаві Десни збиралися десятки тисяч людей, торгували кіньми, танцювали під троїсті музики й влаштовували найгучніше свято року. Воздвиженський ярмарок у Чернігові був подією, на яку чекали цілий рік: на кілька днів урочище Кордівка перетворювалося на гігантський торговисько-карнавал, де можна було купити коня, десяток глечиків, кілограм меду й водночас наїстися бубликів до відвалу.
Тут гуділи троїсті музики, гупали чоботи в гопаку, роми ворожили, а діти тягали батьків у саму гущу натовпу. Ярмарок розгортався на лівому березі Стрижня, за Валом, і тривав рівно стільки, скільки дозволяла погода після свята Воздвиження.
Для багатьох чернігівців це було найяскравіше свято дитинства. Саме тому спогади про нього навіть письменник Михайло Коцюбинський зберігав як найдорожчі. А тепер ці миті можна побачити на рідкісних фотографіях.
Нещодавно у Facebook-спільноті «Старий Чернігів» опублікували серію архівних знімків початку XX століття, на яких зафіксовано саме Воздвиженський ярмарок.
На кадрах – тисячі людей, вози, намети, ряди з гончарним посудом і солодощами, а вдалині видніється древній Вал і дзвіниця.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Ніжині оживає метал: виставка Сергія Власенка «Трансформація життя»
Ярмарок вражав не лише розмахом торгівлі, а й святковим безумством: скрізь лунали пісні, пахло свіжоспеченими бубликами й димом від мангалів, діти бігали між ногами дорослих із цукровими півниками в руках. Це був той рідкісний день, коли всі – від селян до міських панночок – відчували себе частиною одного великого гуляння.
Особливо зворушливою є історія, записана доньками Михайла Коцюбинського – Іриною та Оксаною. Повернувшись додому з Воздвиженського ярмарку, дівчата влаштовували власне свято на веранді будинку на Сіверянській. Ліпили глиняні глечики, пекли «сластьони», одягали вишиванки й циганські спідниці, ворожили й продавали один одному бублики. Батько з радістю брав участь у грі й «купував» дитячі вироби за копійки, щоб продовжити казку ще хоч на трохи.
Сьогодні ці старі світлини – не просто історичні документи. Вони повертають нас у час, коли Чернігів умів святкувати так щиро й гучно, що спогади про це передавалися від батьків до онуків.
–
Джерело: OBOZ.UA
