За інформацією: Суспільне Чернігів.
Наталія Гавриленко в центрі на фотовиставці в Німеччині. З Facebook-сторінки Оксани Левкової
У Німеччині з 21 листопада до 12 грудня проходила фотовиставка, на якій представили 12 світлин українських матерів і дружин загиблих, закатованих, полонених чи зниклих безвісти внаслідок повномасштабного вторгнення РФ. Одна з історій — про чернігівку Наталію Гавриленко, яка майже 2,5 роки чекає на сина Павла, котрий зник безвісти. Про це жінка розповіла у коментарі Суспільному. З її слів, маючи інвалідність, син пішов воювати у перший день повномасштабного вторгнення. За яких обставин зник син Наталії, як попри втрату найдорожчої людини жінка знайшла в собі сили та допомагає іншим — читайте далі.
Про фотовиставку в Німеччині
Наталія Гавриленко — єдина з Чернігівщини жінка, історію якої представили в місті Бремен, що у Німеччині, на фотовиставці "Тихі героїні". Там розмістили світлини жінок, поряд були написані їхні історії та зображені QR-коди, за якими можна було перейти та побачити інтерв'ю німецькою мовою, каже Наталія.
"До нас ще літом приїжджали журналістки з Німеччини і знімали матеріали про кожну маму, дружину. І в Німеччині вони відкрили виставку, тобто голоси мам, дружин, безвісти зниклих або полонених, закатованих або загиблих. Мені хотілося донести до німецького суспільства весь той біль і ту ситуацію, яка насправді відбувається в Україні. Розповісти про те, що в нас дуже багато безвісти зниклих та полонених, але країна-агресорка не дотримується Женевських конвенцій і не підтверджує цих безвісти зниклих".
Наталія Гавриленко на фотовиставці у Німеччині. З Facebook-сторінки Оксани Левкової
Жінка каже, коли її запросили відвідати фотовиставку, це стало несподіванкою для неї. Вирішила поїхати, щоб розповісти про ситуацію в Україні. Також розповідала і про знущання з полонених, які перебувають у російському полоні.
"Я дуже багато спілкуюся зі звільненими з полону, ми їм допомагаємо. І звільнені казали, що в певний період їх дуже сильно катували. Коли почався розголос про катування наших полонених, то їх почали менше катувати. Тому мені хотілося про це кричати на весь світ, для того щоб полегшили умови їхнього перебування, для того щоб підтверджували наших полонених, щоб допускали Червоний Хрест".
Люди на фотовиставці «Тихі героїні», яка проходила у Німеччині. З Facebook-сторінки Оксани Левкової
"Я чекаю на сина вже третій рік"
Павлу Гавриленку зараз 26 років. Він з Чернігова, каже його мати Наталія Гавриленко.
"Він ріс звичайним хлопчиком, як і всі діти. Був гіперактивний. Він змалечку пішов у турклуб «Вогнище», який у Куликівці. Він там став лідером. І для нього турклуб став не тільки хобі — це була його душа. Вони вчилися виживати в екстремальних умовах, долали великі відстані. Пізніше, коли вже були 9-й, 10-й, 11-й класи, то це були змагання зі спортивного орієнтування, де він посідав призові місця. В 11 класі він вже був суддею. І на той момент ніхто не думав, що це йому знадобиться в подальшому".
Наталія каже, син любив стріляти з луків, зі зброї. Часто відвідував тир. Після школи вступив до НУ "Чернігівська політехніка" на факультет туризму.
"Після першого курсу він хотів залишити університет і долучитися до АТО. Ледве його вмовили. Після другого курсу він все ж покинув університет і сказав: «Я піду в армію. Я вже повнолітній, ти зі мною нічого не зробиш». Ні я не могла зупинити, ні куратор групи, ні декан. Сказав, що йде в десантно-штурмові війська, потім каже: «Піду в Сили спеціальних операцій ЗСУ». Він з таким захопленням туди йшов, я не можу вам передати. Це таке враження, що здійснилася його мрія".
Павло Гавриленко, який зник безвісти. З Facebook-сторінки Наталії Гавриленко
Наталія каже, син був у 95-й бригаді десантно-штурмового батальйону.
Згодом, говорить жінка, син зазнав травми, і зрештою — другої групи інвалідності.
"Травма пов'язана з службою в армії, його повністю списали, він був повністю непридатний, тому що ніхто навіть і не сподівався, що він взагалі зможе ходити. Він пошкодив собі хребет. Якби його не доставили до київського шпиталю, він би вже не жив. Лікарі всю ніч боролися за його здоров'я. Потім була наступна операція, йому поставили пластини на пів спини, щоб зафіксувати хребет. Він не міг сидіти. Потім перевели до реабілітаційного центру в Ірпені, де його вчили ходити. Це було ще до повномасштабного вторгнення, рівно за рік".
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Павло Гавриленко вирішив повернутися до служби.
"Він мені телефонує і каже: «Мамо, де мій військовий квиток? У квартирі чи у бабусі?». Я кажу: «Який військовий квиток? У тебе друга група інвалідності». А потім кажу: «У теробороні тебе з паспортом візьмуть»".
Люди на фотовиставці «Тихі героїні», яка проходила у Німеччині. З Facebook-сторінки Оксани Левкової
Спочатку, каже Наталія, син обороняв Чернігівщину, згодом, коли війська РФ покинули область, його перевели на Донеччину.
"Ця 58-ма бригада була на Донецькому напрямку. Потім, через півтора року після повномасштабного вторгнення, їхню бригаду розформували, і їх розкидали по різних бригадах. І його перевели у 60-ту бригаду. І вони знову поїхали на Донецький напрямок".
Зник безвісти Павло Гавриленко у липні 2023 року на Донеччині, каже Наталія.
"Мені говорили, що він загинув, але витягнути не змогли, бо далеко від лінії фронту, від евакуації далеко. Також говорили, що його землею прикинуло. У всіх були якісь розбіжності. І через ці розбіжності я не втрачаю надії".
Наталія каже, створила об'єднання родин безвісти зниклих і полонених 60-ї бригади
"Я хотіла, щоб хтось цим займався, але я розуміла і бачила, що ніхто цим не займається. Ніхто не займається цими зустрічами, ніхто не розповсюджує інформацію, що робити, як робити. На той період, у 2023 році, це було дуже складно. Організовуємо зустрічі з представниками влади. Опікуємося звільненими з полону. Вони приходять з полону, як сліпі кошенята, не знають, що робити, як робити".
Як допомагають жінкам, у яких сини чи чоловіки загинули, закатовані, безвісти зниклі чи перебувають у полоні
Оксана Левкова з Києва представляє громадську організацію "Не будь байдужим". Жінка каже, останніх три роки возить різними регіонами України на реабілітацію мам, дружин загиблих, закатованих, зниклих безвісти чи тих, хто перебуває у полоні.
"Жінки трохи перевантажуються. Ми відвідуємо сироварні, медоварні, музеї, заповідники. На одному із таких заходів на Одещині у липні 2025 року побували німецькі журналістки. Вони подивилися, як жінки відпочивають, записали їхні історії і зробили з цього фотовиставку. Північна Німеччина «гуділа» на тему цих жінок".
Оксана Левкова. З Facebook-сторінки Оксани Левкової
Для того щоб побувати на реабілітації, каже Оксана Левкова, достатньо написати їй у соцмережах.
"Потрібно написати прізвище та ім'я, який у них статус. Потрібно дати свої контакти. Далі я їх ставлю в чергу, і на якомусь етапі ми обираємо регіон. Або це Чернігівщина з Київщиною разом, або це Одещина, або Рівненщина. Потім впродовж року ми обираємо дату. В Україні постраждалих від війни сотні, тисячі жінок, тому швидко це не буде. У межах року я пообіцяю жінці, що вона поїде на такий тур. Буває, що і по два роки стоять у черзі. Чому так буває, бо часто жінці можуть запропоновані дати не підійти і вона далі стоїть у черзі".
На одній із таких реабілітацій побувала і Наталія Гавриленко. Про враження жінка каже:
"Я багато відвідувала психологічних занять. І з деякими я прощалася після першого сеансу. Тому що на першому сеансі просять розказати про себе, про свій біль. Я не хочу про це розповідати. Я дуже багато працюю для того, щоб якось тримати себе в руках. Оксана Левкова не змушує нікого розповідати про себе, про свій біль. Якщо хочете, ви можете розповісти про свого рідного. Люди відволікаються від свого болю, від своєї проблеми. Після цих заходів, дійсно, жінки повертаються, трошки піджививши себе свіжою енергією, поправивши здоров'я".
Читати ще
Читати ще
Незаконно утримували, а потім розстріляли: що відомо про чернігівця Романа Панайоті, якого вбили військові РФ у 2022-му
