На Чернігівщині в селі Мохнатин навесні 2022 року росіяни вбили трьох юнаків, які просто йшли вулицею. Загинули двоє 17-річних братів-близнюків Євген і Богдан Самодії та їхній 18-річний друг Валентин Якимчук.
Жителі села Мохнатин, які пережили період окупації села росіянами під час повномасштабного вторгнення, пам’ятатимуть той жахливий період до кінця життя.
За згадками жителів села, як такого штабу росіян у Мохнатині не було, але вони стояли, днями й ночами постійно їздили, наче розв’язка в них тут була. Натомість місцеві особливо в той час нікуди не виходили.
Якогось такого мародерства в селі не було, але на одній із вулиць села росіяни походили по хатах і позабирали те, що ліпше і вартісне: телефони, які не кнопкові, навушники, комп’ютери, хороші пилки, коси тощо.
«Вони, до речі, бригадами ходили по хатах. Одні просто заходили й дивилися, а були й такі, що викидали все з шаф і тумбочок. І до стінки ставили молодь, і до воріт, щоб стояли, і не тільки молодь, а таких уже чоловіків. Тому в напруженні люди перебували», – прокоментувала «ЧЕЛАЙН» Любов Юрченко, староста Мохнатинського старостинського округу.
Але це насправді було пів біди, найбільша трагедія, що сталася в Мохнатині, – це вбивство росіянами двох 17-річних братів-близнюків Євгена та Богдана Самодіїв і їхнього 18-річного друга Валентина Якимчука.
Загалом у той час місцеві жителі далі своїх дворів нікуди не ходили, вулицею практично не пересувалися. Намагалися, якщо дуже кудись треба, швидко велосипедом чи городами або посадками проскочити.
І трагедія з хлопцями сталася саме на вулиці.
«Напевне, через молодість хлопці не відчували страху. Вони йшли до друга, який проживав неподалік, уже майже дійшли, але раптом вискочили росіяни на БТРах. Вони їхали з Юріївки, і казали, що їх там добре поколошматили, що серед них були вбиті, тож росіяни були злі. Я тут якраз троє хлопців… Вбили їх 14 березня.
І потім 17 березня росіяни почали ходити по дворах – невідомо, що шукали чи перевіряли. До одних заходили по шестеро, до інших – по восьмеро, з кулеметами, автоматами. То вони наказували, що більше як двоє людей не ходили.
Але ж хлопці загинули безневинні. Нічого в них у руках не було і нічого вони не фотографували. Коли росіяни почали стріляти, близнюки навіть руки попіднімали вгору. У Валентина одірвало пів голови і ногу, один із близнюків теж одразу загинув, а інший ще був живий і в агонії казав: «Чому вони стріляли? Ми ж руки підняли…». Таке ніколи не забудеться. А для батьків це взагалі трагедія до кінця життя», – зауважила староста.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: АТ «Облтеплокомуненерго» закупило послуг на майже 13 мільйонів гривень
Загиблих хлопців у селі згадують тільки хорошими словами, бережуть світлі спогади.
«Брати-близнюки були виважені, спокійні, вдома допомагали все робити, діду з бабою також допомагали. Один, щоправда, більш балакучий, полюбляв щось десь розповісти цікаве. А Валентин в університеті навчався, дуже красивий високий хлопець був, камера його любила, дуже гарно на фотографіях виходив. Я завжди мамі казала, що Валентину – дорога у фотомоделі», – згадувала Любов Юрченко.
Поховали хлопців у рідному селі і згадують постійно, зокрема в дні народжень і в день загибелі.
«Ходимо на могили і на місце їхньої загибелі. Мама близнюків живе в селі. Валентина батько в селі живе, а мати – в Польщі, але вона приїздить. Пам’ятники гарні хлопцям поставили, батьки кожному з хлопців по туї посадили. Час минув, деревця вже вкоренилися, трішки підросли…
Мама загиблих близнюків Оксана важко переживає втрату, навіть не хоче, щоб її зайвий раз турбували. Їй дуже важко. Але в неї є старша дочка й онучок – дуже світла й позитивна дитина. Така маленька віддушина для бабусі.
Дід і бабуся близнюків у селі живуть, і бабусина рідна сестра з чоловіком. То ніхто хлопців не забуває, бо таке не забудеться…», – сказала староста.
Ірина Осташко
Фото з Інтернету
–
