У кожного з нас – своя доля, і на життєвому шляху стаються різні випробування. Свій хрест несе і Богдан Качан (отець Федот), який служить священником у маленькому селі Скоринець Іванівської громади. У селі живуть орієнтовно 40 людей, немає ні пошти, ні магазину, тож по продукти доводиться їздити до сусіднього села. Часто духівник причащає бабусь і дідусів у них вдома, бо до церкви через слабке здоров’я прийти не можуть.
Але це не основна печаль священника. Найбільша біда – тяжка хвороба сина Романа.
«Тяжка ситуація від народження. Роман народився в шість місяців. Пологи були дуже важкими, дитину тягнули щипцями, у нього трапилися крововиливи. Після народження син одразу лежав в інкубаторі, щоб легені розкрилися. І 20 років я із ним живу вдвох. А сину вже 23 роки. Мати покинула, коли сину було три роки. Я її не звинувачую, можливо, їй не по силах. Головне, що у сина є я.
Роман не розмовляє, нічого не бере до рук, повністю паралізований. У нього ДЦП найтяжчої форми. За ним потрібен постійний догляд», – пояснив Богдан Качан.
Він також розповів, що вже 16 років, як із Чернігова переїхав із сином до села. Каже, що в сільській місцевості простіше долати життєві труднощі.
«Тут ніхто не розглядає тебе з цікавістю, та й більше простору взагалі, тихо, спокійно, жодних тривог, бо у місті гучні тривоги, що на хвору дитину теж негативно впливає. Треба, щоб був спокій, щоб він не нервував.
І якщо, не доведи Боже, в місті виникне проблема з опаленням, то тут ми грубку натопимо і будемо в теплі. Мені головне, щоб був комфорт для дитини.
Також у місті можна вийти до магазину, і хтось чхне, а дитина вразлива до інфекції і дуже складно переносить хвороби, бо імунітет слабенький», – розповів батько.
У побуті чоловік усе робить сам, а живуть удвох лише на пенсію з догляду за сином з інвалідністю. Бо особливо відволікатися, навіть на службу в храмі, не може.
«Прихід – по моїх силах, бо я не можу часто служби правити, адже прив’язаний до дитини, за такою дитиною не кожен згодиться якийсь час наглянути. Раптом дитина почне кашляти чи задихатися, то людина може перелякатися і не знати, як діяти в такій ситуації. Тож я служу в селі, де мало людей, мало обрядів. І мене ситуація влаштовує, бо я маю змогу бути з дитиною», – каже Богдан Качан.
.
