Село Рогізки на Сновщині можна по праву назвати спортивним центром громади. Адже вже три роки тут відбуваються тренування для місцевих дітей і тих, які приїжджають з інших населених пунктів, зокрема з Кучинівки та Березни. Тож село розвивається і живе, бо в ньому чутно дитячий сміх і є молодь.
Про тренувальний процес у селі, спортивні пріоритети, базу, нинішні проблеми та виклики розповів Максим Шерело, тренер-організатор секції боксу в селі Рогізки.
Пане Максиме, як починався тренувальний процес у селі Рогізки?
У Рогізках я почав роботу саме в період карантину COVID-19 – із літніх тренувань для дітей на вулиці. А взимку займалися в спортзалі в переобладнаній хаті, в якій доробили ремонт.
Щоправда, торік до кінця травня була вимушена перерва в тренувальному процесі – спершу через повномасштабне вороже вторгнення, а потім були проблеми з пальним, то неможливо було нікуди доїхати. Але батьки просили відновити заняття, бо підліткам не було куди себе подіти. В той час усе було зачинене, але водночас всі розуміли, що ситуацію треба змінювати.
Спілкуючись із тренерами, бачив, що багато хто з них почав відновлювати тренувальний процес за власною ініціативою влітку 2022 року. І тоді ж я почав їздити до Березни, щоб проводити тренування, бо звідти найбільше дітей тренується.
До речі, окрім того, що я тренер, я ще й працюю вчителем фізкультури та захисту України в школі.
База у вас у Рогізках хороша?
Для того колективу, який є, то більш-менш нормальна. Саме про літній варіант кажу. А от зала в нас невелика – до 10 дітей можуть тренуватися у групі взимку. А влітку є майданчик. Тому заняття намагаємося проводити на свіжому повітрі. Я вважаю, що дітям влітку більше подобається на вулиці. За зиму закриті приміщення набридли, і всі історії, пов’язані з підвалами та бомбосховищами, тим паче.
Добре, що від кордону ми ніби територіально захищені Сновськом, наче заховані. Але все одно належимо до Сновської громади, яку обстрілюють. Щоправда, в нас не прикордонна територія, наше село крайнє в громаді, розташовується поблизу Березнянської громади.
Як часто відбуваються у вас тренування?
Основні – двічі на тиждень. Вважаю, що цього досить, аби тренування дітям не набридали і приносили радість. Із таким графіком діти мають можливість відновитися та позайматися чимось іншим, наприклад, англійською мовою, або відвідати ще якісь гуртки. Я не змушую дітей до занять, як було в моєму дитинстві. Адже я тренувався шість разів на тиждень, зрештою мені це набридло, тож я покинув заняття. Потім повертався у спорт, але результати важко було надолужувати. Тож і вважаю, що «пресувати» дітей не треба. Щоправда, на прохання дітей, які виїжджають на якісь змагання, більше тренувань влаштовую.
.
