Корюківка – населений пункт на Чернігівщині, який під час Другої світової війни був повністю спалений разом із його мирними жителями. Було закатовано, розстріляно, спалено, знищено орієнтовно сім тисяч ні в чому не винних людей, здебільшого жінок, дітей, старих і немічних. Відбувалося це у перших числах березня вже далекого 1943 року.
Довгі роки за радянської влади ця тема замовчувалася, а про найбільшу кількість жертв каральних акцій під час Другої світової війни згадувати було заборонено, аби тінь не падала на партизанський рух. Адже саме через дії партизан, а потім їхню бездіяльність усе й сталося. Але настав час, коли правда шокувала світ.
Зрозуміло, що цю тему вивчають у Корюківці. Це один із дослідницьких напрямів місцевого історичного музею із 2010 року. На тему Корюківської трагедії відбулося багато круглих столів, видано чимало книжок, документів, зібрані свідчення очевидців тих жахливих подій.
Цьогоріч на початку березня вже відзначатимемо 71-ші роковини цієї страшної трагедії.
«Вже доведено, зокрема й на чернігівському процесі, що це жахіття в Корюківці вчинила злочинна трійця: німці, угорці, яких називали мадярами, і поліцейські з карального батальйону, який переважно набирали з жителів Чернігівської області. Це не була звичайна поліція охорони, а спеціальні батальйони для боротьби з партизанами. Угорці ж, які брали участь у спаленні Корюківки, були із 105-ї піхотної легкої дивізії.
Роль угорців була така ж, як і всіх карателів. Вони брали участь у вбивствах, спаленнях, хтось, може, в оточенні стояв. Переважно свідчення очевидців зводяться до того, що люди казали про німців, бо дійсно, більшість становили німці. Колаборанти ж були в німецькій формі. Тільки, як усі згадують, говорили по-нашому.
Про участь саме угорців – лише кілька свідчень. Їх називали мадярами. То, зокрема, згадували, що машина з мадярами забуксувала або що десь мадяри стояли і стріляли», – зазначає Андрій Науменко, старший науковий співробітник Корюківського історичного музею.
Не применшуючи злочинної ролі всіх учасників знищення Корюківки в 1943 році, особливу увагу привертає діяльність угорців. Адже ані вибачень, ані каяття з боку угорців не було ніколи. На відміну від тих же німців, зокрема, німецькі посадовці неодноразово приїжджали на роковини Корюківської трагедії і вклонялися пам’яті невинно убієнних.
Був у Корюківці із візитом і Франк-Вальтер Штайнмаєр, Федеральний президент Німеччини. Причому до повномасштабного вторгнення і після.
«У вересні 2021 року він приїжджав. То тоді все більш урочисто в нас було, круглий стіл проводили на базі однієї зі шкіл, у музеї, звісно, він побував, екскурсію йому коротеньку провели, зустріч зі свідками Корюківської трагедії», – розповів Андрій Науменко.
Не побоявся Франк-Вальтер Штайнмаєр відвідати Корюківку у вересні 2022 року в нинішніх реаліях, коли в Україні знову війна, цього разу – з росією. Під час повітряної тривоги Федеральному президенту Німеччини довелося спускатися в укриття. Він також спілкувався з місцевими жителями, які пережили окупацію, які зупиняли російські танки, з родичами тих, хто наразі перебуває на службі в ЗСУ, родичами тих, хто тимчасово переселився до Німеччини. І варто справедливо зазначити, що Німеччина нині – одна з найбільш дружніх до України й українців країн. А що ж Угорщина?
Є дані, що прості угорці по-людськи ставляться до українців усередині країни, навіть допомагають. Водночас на політичному рівні спостерігається підігравання росії з боку Угорщини, блокування допомоги Україні. Зрозуміло, що Угорщина не підтримує європейську та євроатлантичну інтеграцію України. І навіть лунають заяви, що українське Закарпаття – це угорська земля…
Мимоволі напрошуються паралелі з Корюківкою 1943 року, коли угорці були сателітами нацистів. Тільки сучасний фашизм нині зветься інакше – рашизм. І знову, як і за Корюківку 1943 року, ні каяття, ні вибачень…
–
