Чернігівщина – колиска багатьох видатних і відомих людей: літераторів, політиків, вчених, педагогів. Між тим, мало хто знає, що Павло Дубрівний, уродженець козацької родини з села Синявка був борцем за українську державність, співтворцем Сірожупанної дивізії.
Відомо, що Павло Дубрівний закінчиввчительську семінарію, вчителював у залізничній школі на станції Чарджоу в Туркменістані.
Під час Першої світової війни був мобілізований до російської армії, служив у 60-му Замостському полку, з лав якого вже наприкінці 1915 року потрапив до австрійського полону. Саме там завершилося становлення Павла Дубрівного як свідомого українського патріота.
За словами Максима Блакитного, директора Чернігівського історичного музею ім. Тарновського, біографія Павла Дубрівного в дечому є типовою для наших земляків.
«У той час більшість населення Чернігівщини була представниками селянства або козацтва. Щоправда, траплялися і вихідці з духовного стану та дрібні дворяни.
До того ж, маємо непоодинокі випадки, коли люди навчалися та здобували вищу освіту. На Чернігівщині це, можливо, кілька десятків, до сотні людей було. Це звісно, могли бути вихідці з селянства чи козацтва, але із заможних родин. Відповідно, батьки могли забезпечити дітям таку освіту, зокрема гуманітарну або технічну – вчительську, журналістську тощо», – у коментарі для «ЧЕЛАЙН» зазначив Максим Блакитний.
Типовим для українців було й те, що під час Першої світової війни вони потрапляли до російської армії, бо була мобілізація.
«Фактично на фронті відбувалося навчання, особливо якщо це був рядовий солдат. Якщо щастило, то можна було потрапити до школи прапорщиків. Але таких чернігівців було небагато. Окрім того, значна кількість солдатів російської армії, серед яких було багато українців, потрапляли в полон. Тож опинялися на території Німеччини чи Австро-Угорщини. І вже за кордоном організовували певні товариства або приєднувалися до вже наявних, особливо після подій 1917 року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У громаді на Чернігівщині від сьогодні почала працювати безкоштовна ковзанка (Фото)
Згодом ці українські полонені опинялися у складі військових формувань Української Народної Республіки. І оскільки визвольні змагання для України завершилися трагічно, чимало їх учасників знову ж таки опинялися за кордоном – здебільшого в Польщі, Румунії. А потім уже шукали кращої долі хто де. Лише незначний відсоток тих людей повертався на територію України, зокрема й на Чернігівщину. Переважно осідали в Польщі, Чехословаччині, Німеччині, в кого як складалося», – розповів Максим Блакитний.
На чужині українцям доводилося долати безгрошів’я. Звісно, хто мав технічну освіту, тому було простіше знайти роботу, а також тим, кому вдавалося добре вивчити іноземну мову. А згуртовувало вихідців з України дозвілля: організовували театральні гуртки, хори, організації націоналістичного спрямування. Бо разом було простіше морально, відбувався обмін досвідом.
Так постали «Просвіта» імені Михайла Драгоманова, видавниче товариство імені Івана Франка, драматичне товариство імені Івана Котляревського, співоче товариство імені Михайла Вербицького, «Січ» імені гетьмана Петра Дорошенка та інші.
Поступово ці товариства охоплювали дедалі ширше коло полонених українців, сприяючи їхньому залученню до української справи. Зрештою, саме товариство «Січ» стало основою для формування знаменитої згодом Сірожупанної дивізії.
Полонені українці радо відгукнулися на події Української революції 1917 року в російській імперії, всіляко вітаючи постання Української Народної Республіки й висловлюючи готовність усіляко її підтримати, за потреби також і збройно.
Упродовж лютого — березня 1918 року за сприяння австрійської військової місії українські полонені створили Першу стрілецько-козацьку дивізію, що невдовзі набула назви Сірожупанної і зажила згодом слави у боротьбі за українську державність.
Влітку 1918 року «сірожупанники» стали найбільш організованим і боєздатним підрозділом армії в Українській Державі під гетьмануванням Павла Скоропадського.
Між тим, українські визвольні змагання зазнали фіаско. Тому знову ж таки, чимало учасників опинилися за кордоном.
«Наприкінці 20х – на початку 30-х років українці більш активно долучалися до політичних партій. І з-за кордону писали ностальгійні статті про Українську Революцію, життя в Україні, свої військові спомини», – пояснив Максим Блакитний.
Тож надалі Павло Дубрівний жив і працював за кордоном.
Ірина Осташко
Фото – з інтернету
–
