Народившись у багатодітній сім’ї, яка змогла дати майбутньому генію тільки початкову освіту в церковній школі, змалку мав допомагати батькам по господарству та заробляти кошти в місцевій кузні, допомагаючи ковалеві, адже серед 12 дітей був найстаршим. І ніхто не міг навіть припустити, що цей хлопчик у майбутньому стане винахідником не тільки автоматичної гвинтівки, механізми якої надалі використовуватимуть найвідоміші зброярі світу, а ще й самохідного зернового комбайна та інших важливих, уже звичних для нас, а на його час взагалі невідомих пристроїв і техніки.
Це – Яків Устинович Рощепій, уродженець с. Осовець (Бобровиччина). Першим його винаходом був… дерев’яний велосипед – перший макет сучасного велосипеда. Він його особисто змайстрував із дерева (крім механізму ланцюгової передачі), навчився на ньому їздити і найсміливіших своїх односельців також навчав користуватися цим двоколісним чудом. Найбільш набожні вважали, що це все від лукавого, проте були й більш прогресивні, які оцінили цей винахід і відправили хлопця на земську виставку досягнень. Яків отримав високу відзнаку та «захмарну» грошову винагороду – 10 рублів, на які батьки придбали коня. І тільки за 5 років, у 1900-му, на Чернігівщині з’явилися перші велосипеди.
У 19 років Я. Рощепій був призваний до армії. Службу проходив у Польщі, у фортеці Зегрж. Тут була майстерня, де ремонтували зброю. Розбираючи на «молекули» гвинтівку С. Мосіна, вважав її недосконалою і вирішив створити свою – з якої можна зробити не один, а кільканадцять пострілів. Таку зброю за кілька років наполегливої праці Рощепій насправді винайшов. На Петербурзькій технічній виставці у 1910 р. його автоматична гвинтівка була відзначена великою срібною медаллю. Гвинтівка Якова Рощепія зацікавила багатьох. Проте немало було й заздрісників: простолюдин коваль створив унікальну гвинтівку, не маючи ані відповідної освіти, ані належного устаткування. У цій зброї потребував вдосконалення замковий механізм, виготовлення якого мало здійснюватися на більш точному технічному оснащенні. Саме можливість доопрацювання цього механізму на спеціальному обладнанні Я. Рощепій «обміняв» на декларацію про те, що у разі взяття його гвинтівки на озброєння він «задовольниться разовою премією і більше ні на що не претендуватиме». Крім того, бюрократичні вищі військові кола поставилися з недовірою до цієї зброї, не підтримали винахідника та розцінили її як непотрібну витівку. Проте невдовзі конструкторськими знахідками Рощепія скористалися зброярі в інших країнах: принцип вільного затвора знайшов своє застосування в кулеметі Шварцлозе в Австрії, в автоматичній гвинтівці американця Томпсона та в інших відповідних моделях гвинтівки в різних країнах. У Якова Устиновича були навіть припущення, яким чином його креслення потрапили до закордонних виробників. Були й спроби завербувати його та пропозиції переїхати до Бельгії. Однак він відмовився.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи то кулик, чи то сорока: на Чернігівщині живе незвичайний птах
Після демобілізації уже в радянській Україні Яків Устимович кілька років працював на київському заводі «Арсенал», виконуючи чорнові роботи, адже був без фахової освіти. Не маючи доступу до вдосконалення зброї, він самотужки, практично в домашніх умовах, у 1924 р. завершив розроблення самохідного зернового комбайна, виготовив точні креслення та пояснення своєї конструкції та змайстрував мінімодель такого пристрою. Проте й цей винахід не був оцінений належно і став експонатом музею як технічний курйоз.
Після радянсько-німецької війни на базі Бобровицької МТС винахідник сконструював самохідний бурякозбиральний комбайн, роботу якого навіть випробували на буряковому лані, але сліди того винаходу теж десь загубилися в радянській бюрократії. Самохідні комбайни під назвою «Сталінець 4» селяни побачили значно пізніше, як і автоматичну гвинтівку, проте авторами та конструкторами були зазначені інші люди, а не Я. Рощепій. Так, під час звільнення його села від фашистів у зброї, яка була у бійців червоної армії, т.зв. СВТ (самозарядна гвинтівка Токарєва), він упізнав свою власну, сконструйовану ще на початку ХХ століття гвинтівку. І треба віддати належне Ф.Токарєву: він ще за життя Якова Устиновича визнав, що створив цю гвинтівку у 1938 р. на основі гвинтівки якогось Рощепія, про долю якого нікому нічого не було відомо.
Проте з визнанням його конструктором комбайна так не вийшло. Побачивши свій винахід на полі, в роботі, Яків Устинович надіслав листа з претензіями Міністерству сільського господарства УРСР, де зазначив, що саме він є розробником цього комбайна, і доволі докладно розписав процес його роботи. Проте отримав відмову навіть після того, як надав свої розробки 1924 р., відправлення їх до Академії наук України й отримання зворотної відповіді: не займатися дурницями, а краще сконструювати причіпний пристрій (для довідки: у 1963 р. цей комбайн був визнаним найкращим у світі, отримав диплом I ступеня – найвищу нагороду Лейпцизької міжнародної торговельної ярмарки, золоту медаль на міжнародній виставці у Брно та «срібний кубок» на міжнародному ярмарку в Будапешті.
Ім’я генія-винахідника занесене до багатьох енциклопедій країн світу, проте у власній країні про нього практично не згадували. Та й жив він у своєму селі більш ніж скромно – перебивався випадковими заробітками: виготовляв різні пристрої для полегшення роботи селян (мінівітряки, пристрої для перекачування води, крупорушки тощо), які й тепер можна побачити на старих закинутих обійстях у с. Осовець і навколишніх селах.
Підвищену, т.зв. республіканську, пенсію Якову Устимовичу все ж таки призначили. Проте аж цілих сім років він її не отримував, адже загубилися відповідні папери. Існує версія, що навіть цю більш ніж скромну винагороду за його всесвітньовідомі відкриття хтось примудрився отримувати за винахідника. Тільки за кілька місяців до його смерті папери були відновлені, однак новатор-винахідник Яків Устимович Рощепій уже не встиг скористатися нарахованими йому коштами. За життя і після смерті його ім’я було в забутті, навіть могила на кладовищі в с. Осовець із роками стала безіменною. І тільки наприкінці 80-х років минулого століття місцеві журналісти віднайшли його поховання та загальними зусиллями встановили скромну гранітну стелу.
Отака історія життя цієї непересічної людини, яка випередила час, ще одного нашого видатного земляка, просякнута гіркотою визнання у невмінні належно та своєчасно оцінити епохальні винаходи та вшановувати тих людей, які їх здійснили.
–
Джерело: Чернігівщина туристична: за матеріалами сайтів wikipedia, chasipodii
