41-річний батюшка Максим Щербина, чернігівець, має дві вищі освіти: юриста та історика. Нині навчається на шостому курсі Київської православної богословської академії. Після її закінчення зможе викладати богослів’я та релігієзнавство. Править він на Ремзаводі та у Катерининській церкві.
— Батьки не були ревносними вірянам, проте старалися дотримуватися заповідей Божих. Мама навчила «Отче наш». Років шість було, як вона мене привела до Воскресенської церкви, біля Центрального ринку, — пригадує свій шлях до віри Максим Щербина. — Тоді так вразили храмова атмосфера і церковний спів.
Уже коли ходив до школи, у 90-ті, у країні і місті відроджувалося духовне життя, відкривалися храми. І мені захотілося до недільної школи. Три роки ходив на заняття при Троїцькому соборі. Там подарували двотомник «Закону Божого». Однолітки мене не розуміли.
Я з Лісковиці. Нас, молодь, залучали до розкопок біля Єлецького монастиря. Там було кладовище. Відкопували поховання. З друзями обстежив увесь печерний комплекс довкола монастиря. Там ходи сполучали архієрейські покої з погребами, також вели до Успенського собору, був підземний вихід у сад. На жаль, їх позамуровували. Якщо їх поновити, це приверне увагу туристів і паломників.
Потім армія, служив у внутрішніх військах. Після навчався в Житомирському училищі міліції. Пішов служити у підрозділ судової міліції «Грифон» у Чернігові. У 2008 році закінчив службу начальником окремого конвойного взводу міліції.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Із будівельної сфери – в творчість: Микола Лазаренко – про свій творчий шлях
— Чому?
— Це було не моє. Перепробував кілька робіт.
Після Майдану, з 2014 року зайнявся громадською діяльністю. Допомагав активісту Олександру Ясенчуку. У нас був спільний проєкт «Інтелектуальна самооборона». Досліджували матеріали обласного архіву, архіву СБУ про репресованих українців та білорусів. Шкода, що архів СБУ згорів, там стільки було цікавої інформації, — зітхає.
— Упевнені, що весь згорів?
— 200 відсотків.
Співпрацював з Олександром і по інших проєктах. Безмежно вдячний долі за той період життя. Адже саме в культурному центрі «Інтермеццо» познайомився з майбутньою дружиною Наталею, вона кандидат історичних наук. У центрі безкоштовно викладала англійську мову. Нині маємо трьох діток. Марії — шість, Михайлику — три, Миколайчику — сім місяців.
Згодом служив пономарем. У 2016 році мене висвятили в сан диякона. А невдовзі — у священника (ієрея). У тому ж 2016 році став капеланом у Чернігівському прикордонному загоні. Прослужив там майже шість років.
Потім прийняли новий закон, який передбачає капеланів, не цивільних, як я, а офіцерів. Посада майорська. І перший контракт потрібно було підписувати на п’ять років. Не став. Коли носиш погони, маєш цілковито віддаватися службі, беззаперечно підпорядковуватися наказам.
Священник же повинен займатися церковними справами. Я не зміг би вдосконалюватися, про що сказано у святому письмі, паралельно бути настоятелем і проводити екскурсії, як це роблю. Бо це підпадало б під корупцію.
Нині служу в храмі святого Івана Воїна. Їжджу ще і до Сновська. Попередній настоятель був монахом, виїхав. І тепер я там проводжу службу. На Вербну неділю прийшло стільки вірян, що не вмістилися в храмі . Люди з навколишніх сіл не хочуть ходити до московських церков, яких там дуже багато.
І в Чернігові роботи вистачає. Хочеться скоріше завершити будівництво храма Івана Воїна. Я допомагав штукатурити стіни. Є церковне начиння. Але ще потрібно обмурувати зовні, поставити купол і ще багато чого. І на все потрібні гроші. Пожертви вірян зараз здебільшого йдуть на допомогу захисникам. Чималі суму необхідні на пальне, щоб відвезти допомогу на передову. Зараз захисники дуже потребують мавіків (дронів). Потрібно і духовно підтримувати . Війна спустошує душу. Не просто вислухати людину, яка хоче виговоритися, а почути.
— Вам сповідуються? Щось вразило?
— Так. Але існує тайна сповіді.
Вражало, і сильно, під час оборони Чернігова. Коли збирали і звозили до моргу тіла військових у пакетах. Важко було дивитися батькам у вічі. «Де був ваш Бог?», — питали. Намагався пояснювати, що ця жертва не була марною. Вона стала фундаментом, на якому постане і відродиться нова Україна. Також говорив: «Ваш син, родич, наскільки це можливо, втілив слова Спасителя. Немає більшої любові, ніж хто життя віддає за ближнього свого».
— Бачила, як не стримували сліз на похороні загиблого поліцейського Олександра Єщенка. Що може пробити вас на сльозу?
— Прощання з воїнами, яких знав особисто.
— Священник працює як ФОП?
— Ні.
— Але ж прийде старість і потрібна буде копійка доживати віку.
— У мене вже є 22 роки стажу. Сподіваюся, що законодавство зміниться і зможу повернутися до капеланства. Адже і нині багато військових і прикордонників, з якими працював, звертаються до мене за порадами стосовно духовного життя.
–
Автор: Валентина Остерська, газета «Весть»
