За інформацією: Суспільне Чернігів.
Іван Отрошко під час служби. Суспільне Чернігів
Його командир Сергій Ярошко пригадує: того дня Іван разом з побратимами отримав завдання готувати позиції на другій лінії, але через прорив противника вона швидко стала першою.
Командир роти 164-го батальйону ТрО Сергій Ярошко. Суспільне Чернігів
"Вони були на позиції. Потрібно було вкопатись і так вийшло, що в одному місці відбувся прорив. Одна позиція відходила до них і Івану потрібно було допомогти забрати поранених та деяке озброєння. Він надав медичну допомогу двом пораненим".
Як це було, військовослужбовець з позивним "Бес" чув по рації.
Побратим Івана Отрошка з позивним «Бес». Суспільне Чернігів"Там у чоловіка артилерія влупила і не було двох ніг. Демон каже: «Я біжу на допомогу». Взяв свою групу і побігли вони на підтримку. Потім передає, що я забрав пораненого, я його несу на собі. Тобто він чоловіка ніс на собі. Забрав з-під обстрілів".
Командир батальйону Андрій Сікалов згадує той бій.
Командир батальйону Андрій Сікалов. Суспільне Чернігів
"Зробив доповідь. Відчувалося, що там все спокійно. Поки він там ворог не пройде. Дали бій противнику. Знищили трьох і евакуювали пораненого на позицію «Гривня». Противник знову спробував міні-штурмовими підрозділами – по двоє, по троє спробували ще раз піджати наших. Наші хлопці дали їм відсіч".
Командир каже: наступним отримали завдання забрати з поля бою гранатомет.
"Сталося так, що Іван впіймав кулю. Снайпер його дістав. І там шансів у нього не було – кульове поранення несумісне з життям. Це було в голову. Навиліт".
Лариса Отрошко пригадує, за годину до загибелі сина відчула тугу. Востаннє вона говорила з ним 12 квітня.
Мати загиблого бійця Лариса Отрошко. Суспільне Чернігів
"Кажу: «Бережи себе, синочок». – «Добре мам, все буде добре». Пам’ятаю, що 13 квітня я написала: «Я чекаю тебе», а 15 квітня, якраз в той день, як він загинув. Написала йому: «Сумую за тобою» і сердечко. Вже потім я звернула увагу, що він загинув о 13:20, а я йому це написала за годину о 12:15. Він вже не прочитав".
Батько Івана, Іван Отрошко – військовослужбовець 3-го механізованого батальйону окремої президентської бригади імені Богдана Хмельницького пригадує: тоді виконував бойові завдання за 70 кілометрів від сина.
Батько загиблого бійця Іван Отрошко. Суспільне Чернігів
"Цей населений пункт я ніколи в житті не забуду…Капець…такий надійний хлопець".
Евакуювати тіло Івана з поля бою вдалося не відразу. Для цього організували спецоперацію.
"Артемій з Олегом перейшли два поля. Це під постійним артилерійським обстрілом і під наглядом «пташок». За допомогою нашого нічного безпілотника ми скорегували, допомогли вийти на тіло. Коли знайшли тіло це було так, наче ми його живого витягли", — згадує Андрій Сікалов.
Іван Отрошко народився та провів дитинство у Броварах на Київщині. Там закінчив школу.
Іван у дитинстві. Суспільне Чернігів
Його однокласник Дмитро Теплюк розповів: аби загартувати організм, взимку ходив без верхнього одягу.
Іван Отрошко під час занять кікбоксінгом. Скрін з відео матері загиблого бійця Лариси Отрошко
Разом вони займалися кікбоксингом. Іван не закинув спорт навіть після осколкового поранення стегна.
Однокласник Івана Дмитро Теплюк. Суспільне Чернігів
"У Вані я не пам’ятаю жодного дня, коли він не ходив. Навіть вже після повномасштабної він був на лікуванні з ногами. Я його побачив тут, біля школи. Кажу: «Куди ти йдеш?» — «На кікбоксинг». Кажу: «Дак в тебе ноги» — Каже: «Ну той що, дисципліна»", — ділиться спогадами однокласник.
Тренер з кікбоксингу каже: на заняття Іван почав ходити з 13 років, був у старшій групі.
Тренер Івана Отрошка Сергій Юрченко. Суспільне Чернігів"Жодний не міг витримати рівня старшої групи. Всі просто здавалися. Уходили або полегше, інші клуби. Іван єдиний, хто йшов: «Мені треба» і тільки зараз зрозуміло для чого це було. Стати сильним, захищати слабших, захищати своїх рідних, батьків. Вийшло, що він пішов захищати весь народ України", — згадує тренер Сергій Юрченко.
До лав ЗСУ Іван Отрошко приєднався, коли йому виповнилося 18. Перший рік був кулеметником 95-тої окремої десантно-штурмової бригади. Батько згадує: син ставив перед собою чіткі цілі.
Іван Отрошко з побратимами. Суспільне Чернігів
"Підійшов: «Привіт, я контракт підписую з 95 ДШБ». Я кажу: «Добре. Коли?» — «Через три дні». Кажу: «Класно, поїхали відвезу туди»".
Мати згадує, що відмовляла, однак син нікого не слухав.
"Як я його не вмовляла його, просила і по хорошому, і по поганому. Думала, що з 18 потрібен дозвіл мами. Кажу: «Я тобі дозволу не дам». – «Мама, я вирішив, значить так і буде»".
Побратим з 95-тої бригади Юрій Аржаной пригадує: спільну мову з Іваном знайшов одразу – імпонувала його дисциплінованість та безвідмовність.
Побратим Івана Атрошка Юрій Аржаной. Суспільне Чернігів"На вечірній перевірці, в Маруні (бригадний полігон – ред.). Завжди, коли казали: «Отрошко». Він казав: «Я». І всі такі: «Вау». Якщо десь займатися спортом чи зброєю Іван перший. Це був військовий. З таких Іванів, якщо зібрати підрозділ ССО (сили спеціальних операцій, — ред.), це було б ідеально".
Повномасштабне вторгнення їхня бригада зустріла на Луганщині, каже Юрій. 25 березня 2022-го Іван зазнав перше поранення – під час патрулювання в його БТР влучив танк. У госпіталі зі стегна хлопця витягли дев'ять уламків.
"Він швидко відновився і буквально до серпня вже був в підрозділі. Поки був в лікарні, то мені вже телефонує: «Треба броню, треба каску, треба підсумки». Це був справжній воїн", — розповідає Юрій Аржаной.
20 серпня неподалік села Довгеньке Харківської області Іван отримав акубаротравму. Через це він тимчасово втратив можливість розмовляти.
Іван Отрошко у лікарні. Суспільне Чернігів
"Кажу йому відверто: «Ти розумієш, що в тебе зараз такий стан здоров’я, що тобі не можна воювати. Ти не повинен іти воювати. Ти маєш всі шанси та можливості просто списатись» Каже: «А уявіть якщо всі спишуться? Хто буде воювати?»", — згадує дядько Івана Петро Отрошко.
Петро Отрошко. Суспільне Чернігів
Після того, як в 95-й бригаді його визнали обмежено придатним, Іван Отрошко приєднався до 164-го батальйону з Прилук. Це сталося наприкінці 2022-го року. Андрій Сікалов розповідає: тут Іван пройшов психологічну реабілітацію та повноцінно заговорив.
"Він одразу зарекомендував себе, як відповідальний солдат, який виконує будь-яке покладене на нього завдання. Без обговорень. Чітко, знаючи субординацію. Його дуже гарно підготували в навчальному центрі ДШВ і самій 95-й бригаді. Видно був цей вишкіл. Він дуже відрізнявся він наших мобілізованих солдатів".
Спершу він обійняв посаду кулеметника. Там він зблизився з Іваном Тараном, який навчав його поводитися зі зброєю. Потім вже разом обидва Івани виконували бойові завдання на Півночі країни.
Побратим Івана Отрошка Іван Таран. Суспільне Чернігів
Іван пройшов з прилуцьким батальйоном дві ротації на Сході. Навесні 2023-го був у Білогорівці та цьогоріч у Бердичах.
Під час останньої ротації Іван був водієм. Ось як побратими говорять про той період його служби.
"Коли він мене востаннє вивозив на позиції, то сказав: «Будеш 300 – поб’ю, 200 – взагалі вб’ю». Оце так, жартома. Коли вже мене пораненого виводять, теж Ваня приїжджає. Він за кермом, я поруч сиджу. Їдемо, вже ж забулося, зрозуміло все. Він бере і по плечу мене б’є. Каже: «Пам’ятаєш, що я тобі казав?»", — розповідає Іван Таран.
"Я ще й досі не можу пережити цю втрату. У нас було багато спільного, ми багато гуляли, багато розмовляли. Це ж Демон був. Це рідна душа Беса. У нас були такі жарти", — каже військовослужбовець з позивним "Бес".
Іван Отрошко під час служби. Суспільне Чернігів
"Бес" пригадує: позивний "Демон" Іван отримав за низький та грубий голос. Про цю його особливість розповіла і мати.
"В нього такий бас був. За що йому і позивний дали, через голос його незвичайний. Коли він до рації підходив, в нього такий: «Да» і йому хлопці жартома говорять: «Голос з потойбіччя». Ото демон".
У 2023 році 5 червня під час урочистого шикування 164-го батальйону Іван Отрошко йшов у колоні з портретом полеглого побратима.
Іван Отрошко на урочистому шикуванні. Суспільне Чернігів
"Він ніколи не жалкував себе. Я вважаю, що такі герої. Головне, що пам’ять про таких була, тому якщо люди не будуть пам’ятати таких людей, то в нас немає майбутнього", — каже Юрій Аржаной.
Читати ще
Читати ще «Я не люблю число «26»»: розповідь батька з Чернігівщини, який через війну втратив двох синів
