За незалежну й соборну Україну в 1930-х роках в ОУН боролися представники всієї країни

Відповідно до загальновідомого імперського принципу «поділяй та володарюй» поневолювачі Українського народу послідовно намагалися протиставляти «Західну» і «Східну» частини України, запобігати поширенню ідеї соборності українських земель у свідомості самих українців.
Керівництво російської імперії часів комуністичного тоталітарного режиму СРСР завжди серйозно ставилися до Організації українських націоналістів (далі — ОУН) як до реальної та потужної національно-визвольної сили. Тому в боротьбі проти українських патріотів важливе місце посідав міф-ярлик про галичанське походження та місцевий характер ОУН. Постсовєтська росія, рашистський режим намагаються продовжувати його «експлуатацію».

ПРО ЩО КАЖУТЬ ФАКТИ?
Засновниками ОУН були передусім молодіжні націоналістичні організації в еміграції. Так, Група Української Націоналістичної Молоді (1922-1928 рр.) за оцінками історика української діаспори Зиновія Книша (1906-1999) складалася з 70% галичан і 30% наддніпрянців. Леґія Українських Націоналістів (1925-1928 рр.) формувалася виключно з наддніпрянців, проте згодом до неї приєдналося «багато українців із західноукраїнських земель».
Привертає увагу той факт, що ще у 1927-1928 рр., тобто до організаційного утворення ОУН, ЛУН і ГУНМ об’єдналися в Союз Організацій Українських Націоналістів. Програмні документи та політична діяльність обох організацій мала суто соборницький, загальноукраїнський характер.
В основному з місцевих патріотів складався Союз Української Націоналістичної Молоді (1926-1929 рр.), який виник на Галичині.
Ще одна із співзасновниць ОУН – Українська Військова Організація (1920-1933 рр.) була створена з колишніх воїнів Корпусу Січових Стрільців Армії УНР та Української Галицької Армії, більшість яких походила із західноукраїнських земель. 31 серпня 1920 р. у Празі на першому з’їзді представників українських військових організацій були ухвалені постанови, в яких становище України оцінювалося як «катастрофальне», визначена мета: досягти «повної соборності й самостійності України без огляду на те, в які соціяльні та політичні форми виллється ця самостійність».
Знаково, що принципова позиція соборної української державності, антисовєтська настанова її керівника Євгена Коновальця та його соратників привели в 1925 р. до повного розриву взаємовідносин УВО з ексдиктатором ЗУНР Євгеном Петрушевичем, який тоді виступав за галицьку державність і совєтофільську орієнтацію.
На першому Конгресі ОУН (28 січня — 3 лютого 1929 р. у Відні) проголошено: «Першим зав’язком та переємником завдань українського націоналізму є покликана до життя Конгресом Українських Націоналістів, Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах: всеукраїнства, надпартійності і монократизму». Делегати Конгресу чітко заявили, що для української нації в умовах поневолення «начальним постулятом є створення політично-правної організації, означеної Українська Самостійна Соборна Держава». Цю засадничу ідею всеукраїнства-соборності було збережено в усіх наступних документах організації.
У складі делегатів Конгресу були вагомо представлені наддніпрянці. Серед них обрані до керівного органу організації Проводу Українських Націоналістів (далі — ПРУН): Дмитро Андрієвський, який очолив політичну референтуру ПРУН, а згодом ідеологічну; Дмитро Демчук – фінансову референтуру; Леонід Костарів – економічну; генерал-полковник Армії УНР Микола Капустянський – військову; Яків Моралевич став головним контролером ОУН; Петра Кожевникова було призначено редактором офіційного органу ОУН – журналу «Розбудова Нації» (проте, у квітні 1929 р. його виключено з лав організації). Таким чином, більше половини (майже 64%) членів ПРУН – наддніпрянці.
Отже, співавторами створення радикальної національно-революційної організації – ОУН – стали представники з усієї України, передусім із Наддніпрянщини.

ІЗ ВНЕСКУ УРОДЖЕНЦІВ ЧЕРНІГІВЩИНИ В СПІЛЬНУ БОРОТЬБУ
Із числа українських патріотів, що взяли участь в утворенні ОУН у 1929 р. був уродженець села Козел Чернігівщини (сучасне селище Михайло-Коцюбинське Чернігівського району Чернігівської області) Максим Загривний (1893-1931), старшина Армії УНР, політичний діяч, поет.
М. Загривний активно виступав за органiзацiю єдиної соборної нацiоналiстичної органiзацiї. Чiльний дiяч Української військової організації, Групи української націоналістичної молоді, Організації українських націоналістів та редактор тодiшнього офiцiйного органу ПРУН «Розбудова Нацiї» Володимир Мартинець назвав у спогадах персонально Загривного серед тих, кого «з правдивою радiстю ми вiтали кожного нового спiвробiтника й автора з-помiж членських рядiв, та ще й початкiвцiв на полi публiцистики». Так, у 1928 р. Загривний надрукував статтю «Революцiйна теорiя й закон життя», у якiй зробив висновок, що «iнтернацiональний революцiйний Рух безславно закiнчився» i «починається нова доба революцiї – революцiя нацiональна», вважав федерацiю спадщиною бiльшовизму, яка «спирається на 300-лiтнiй росiйський абсолютизм та є лиш його iнерцiєю». I пiдкреслив: «нiякий народ б[увшої] Росiї, крiм хiба москалiв, i чути не хоче про федерацiю».
Як делегат-представник вiд ЛУН М. Загривний в 1929 р. у Відні в Австрії на Першому Конгресi Українських Нацiоналiстiв взяв участь у створеннi ОУН. Культурно-освiтня комiсiя Конгресу, де він виступив з доповiддю на тему «Лiтература й мистецтво України», також схвалила його проект однорiдної системи трудової школи майбутньої Української держави. Пiд час дискусiї вiн взяв верх над прибiчником плюралiстичної системи освiти з перевагою шкiл класичного типу. Також виступав у дебатах на засiданнях iдеологiчної комiсiї форуму. Отже, М. Загривний заявив про себе як активного дiяча нацiоналiстичного руху.
Із власної ініціативи Є. Коновалець запропонував посаду у ПРУН Євгену Онацькому. Він уродженець м. Глухова з історичної Чернігівщини (1894-1979), член Української Центральної Ради, працював в її Секретаріаті (1917-1918), учасник делегації УНР на мирній конференції в Парижі (1919), був у складі та очолював українську дипломатичну місію в Італії (1919-1921), мешкав у Римі до 1943 р. У 1930-1943 рр. був уповноваженим ПРУН в Італії. Із 29 вересня 1943 р. до 18 жовтня 1944 р. ув’язнений нацистами як особа небезпечна для третього райху. У 1947 р. переїхав до Аргентини, де й завершив своє земне життя. Є Онацький – талановитий вчений, журналіст, активний громадський діяч і член ОУН.
Іншим уповноваженим ПРУН і керівником місцевих українських націоналістів «на Люксембург і суміжні терени Франції» був ще один представник Чернігівщини, уродженець м. Ніжин Осип Твердовський (1891-1930). Він в 1917 р. взяв участь в українізації частини російської армії у Тернополі, створив із ніжинських фронтовиків загін українського вільного козацтва, на чолі цього формування воював в легендарному бою під Крутами, воював на командних посадах за вільну Україну в складі армії УНР. В еміграції спочатку працював в Польщі, в копальнях у Франції, потім на фабриці, а вкінці переїхав до Люксембургу. З тяжко зароблених грошей залишав собі мінімальну частину, а решту віддавав різним українським установам та організаціям, допомагав батькам.

ВИСНОВОК
Отже, російське твердження про те, що ОУН закладалася галичанами, і наддніпрянці не мали до неї безпосереднього відношення, суперечить фактам. Говорячи сучасною мовою Війни за незалежність України — це російське ІПСО.
Ідея Соборності України була не тільки одним з засадничих принципів діяльності ОУН, вона підтверджувалася і особовим складом її фундаторів та провідних діячів.
Пам’ятаємо і перемагаємо!

Сергій Бутко,
співробітник Українського інституту національної пам’яті
На головному фото: Загривний Максим (Грива) – адміністративний підхорунжий Армії УНР.

Источник: format.cn.ua