«Краще реальними проблемами займалися б!», «А гроші на таблички вони де брати будуть? Із наших податків?», «Та яка взагалі різниця — жили собі й жили», — ці та подібні до них аргументи можна доволі часто почути в дискусіях стосовно перейменування вулиць в українських містах.
Між тим, процес зміни назв вулиць, площ, проспектів, а також знесення пам’ятників і пам’ятних знаків, що прославляють росію чи радянську минувшину, просто необхідний. Тим паче, коли росія вбиває українців – і військових, і цивільних.
За словами Сергія Бутка, представника Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області, справа перейменування – це питання самоповаги, справедливості та національної безпеки.
«Агресор, контролюючи нашу територію, не зважаючи ні на що, перейменовує наші вулиці так, як вважає за потрібне, ставить свої пам’ятники і пам’ятні знаки. Це вони робили і раніше, і нині роблять, коли окупували територію, наприклад, Маріуполя. Ідеться про знищення пам’ятного знака жертвам Голодомору. І не тільки в цьому місті, а й у Луганську, Донецьку. Інші є приклади, їх доволі багато.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Двоголовий російський орел і герб Чернігівщини: чи є тотожність і чи треба змінювати нашу геральдику
А ми маємо перейменовувати вже на своє, українське, коли назви вулиць відповідають нашій історії, нашим героям, нашим поважним і заслуженим людям. І так само пам’ятні знаки. Це показує і росії, і світу, що ми є країною з власною історією та культурою. До речі, політику декомунізації, якщо про неї згадувати, на заході України провели достатньо потужно ще у першій половині 90-х років. На Наддніпрянщині опір щодо цього був більшим. Тож російська п’ята колона і російські спецслужби вже дивилися на західну Україну, як на територію, яка є жорстко проукраїнською. І це якраз сигнал агресору, що ми є такі і нас не можна зламати, і ми є українцями, і будемо за це боротися. Тобто це ознака самих себе», – у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначив Сергій Бутко.
–
