Цілеспрямоване знищення українців радянською владою під час голодоморів у ХХ столітті залишається незагоєною раною в генетичній пам’яті нашого народу. Окупаційна політика совєтів призвела до втрат мільйонів життів наших співвітчизників.
Комуністи неодноразово влаштовували в Україні моренняголодом. У 1921–1923, 1946–1947 роках вони також принесли масові голодні смерті в домівки українців.
Водночас одним із механізмів грабунку голодуючих українців, запроваджених комуністичним радянським режимом, був торгсін.
Тож чим були торгсіни та як відбувався грабунок – у розмові з Миколою Горохом, кандидатом історичних наук, старшим науковим співробітником Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського. Сьогодні, 21 листопада, в музейному закладі відбулася лекція на тему торгсінів.
Пане Миколо, то що таке торгсіни?
Назва цієї організації розшифровується як «торгівля з іноземцями». І спочатку це було об’єднання, яке працювало з іноземцями – іноземними туристами, моряками, які припливали на пароплавах до Радянського Союзу. Адже потрібно було, щоб валюта не потрапляла на чорний ринок, а поповнюваласкарбницю радянської держави для індустріалізації.
Також іноземну валюту у вигляді грошових переказів з-за кордону переказували родичам. Просто її не видавали на руки отримувачу, а вона переходила на рахунки торгсіну. І за ці гроші можна було в торгсіні отоваритися.
Але водночас частина грошей залишалася на руках у людей, та вони цього не афішували, бо можна було стати фігурантом кримінальної справи, отримати звинувачення у контрреволюційних діях.
На сьогодні вже віднайдено понад 100 світлин, пов’язаних з історією цієї організації, яка працювала в часи Голодомору. Її було створено у липні 1930 року, і з маленької крамнички вона переросла у всесоюзне об’єднання та поширилася на всі куточки Радянського Союзу.
На території Чернігівщини було до 20 крамниць цієї організації. А вона була спрямована на вилучення коштовностей й іноземної валюти.
.
То в який спосіб відбувався грабунок людей?
Таким чином, що курс обміну валюти, встановлений державою,не відповідав світовим реаліям. Золото, срібло та інші коштовні метали та каміння також скуповували за чітко фіксованою ціною, яка не завжди відповідала європейським цінам на світових ринках. Товари, які продавали в крамницях, здебільшого були радянські, причому переважно зерно, борошно. Влада фактично вилучала в селян зерно і їм із накруткою це зерно й продавала. Самі працівники торгсіну стверджували, що ціна, за якоюпродавали селянам борошно через торгсін, була вищою, ніж на світових ринках. Продавати його через торгсіни було вигідніше, ніж відправляти на продаж за кордон. У такому випадку не треба було платити гроші за транспортування. Просто продавали борошно на місці і дорожче. Але знову ж таки, людей обважували, коштовності приймали за зниженою вагою. Якщо оцінювач був не дуже компетентною особою або, навпаки, хотів підзаробити, то міг знизити пробу і вагу коштовного виробу.
Якщо в крамниці звертали увагу, що людина здає велику кількість валюти чи цінностей, то могли таку людину взяти «на олівець» працівники ОДПУ, а згодом НКВС і прийти до хати. Мовляв, у вас є коштовності для торгсіну, то знайдуться і для нас. Таким чином, вибивали коштовності в людей.
А дорогою з торгсіну людину могли пограбувати, відібрати те, що вона там купила.
Тож така політика – не лише елементи економічного тиску вилучення цінностей, але й знову ж таки моральний тиск. Адже людина відносила до торгсіну ті родинні цінності, які з покоління до покоління передавалися в родині, були сімейними реліквіями. Їх доводилося здавати за безцінь, аби купити собі хліба, щоб вижити в тих умовах.
Як довго торгсіни діяли?
Взагалі до лютого 1936 року. Але, по суті, в 1934 році відбулося падіння надходжень. Бо стимулюючим фактором відносити коштовності був саме голод. І відповідно, 1932-33 роки – пік діяльності торгсінів, коли основний масив коштовностей населення здало. А в 1934-35 роках більше скуповували грошових переказів та іноземної валюти, бо золото чи срібло влюдей уже майже повністю вичерпалося.
Чи мали взагалі люди, чернігівські селяни, що нести до торгсінів?
У кожного був натільний хрестик чи каблучка. Такі примітивні вироби переважно й здавали. В одних золоті монети були, в інших – срібні. А у великих містах було більше заможних людей, які перебували поза радянським суспільством – ті самі колишні дворяни, чиновники. У них могли бути золоті портсигари, годинники, канделябри чи ще якісь цінні речі. Можливо, якісь коштовності з камінням мали. Ці категорії населення могли нести до торгсінів більше речей. Селяни більше носили золоті монети, нагороди якихось своїх предків.
Чи вів хтось облік, скільки селяни та містяни Чернігівщини здали золота чи срібла до торгсінів? І куди воно дівалося?
Прямого відстежування, що ось конкретне золото було здане і потрапило туди-то, немає. Скоріше за все, коштовні метали переплавляли в злитки. А облік вівся у грошовому еквіваленті. Дуже рідко знаходяться документи, що стільки-то грамів чи стільки-то кілограмів отримано. Якщо брати Чернігівщину, то за найгрубішими підрахунками, якщо рахувати вартість грамахімічно чистого золота і скільки в грошовому еквіваленті було скуплено, то щонайменше кілограмів 880 за період із 1932-го по 1936 рік. А срібла – 24 тонни. Загалом по Радянському Союзу приблизно 100 тонн золота таким чином вилучено в населення.
Спілкувалася Ірина Осташко
