Село Величківка розташоване за кілька кілометрів від Мени. Воно майже нічим не відрізняється від інших сіл Чернігівщини, щоправда, має кілька цікавинок.
Тут живуть місцеві блогери – родина Дмитренків: головний герой відео Анатолій і його операторка, а за сумісництвом, і дружина – Людмила. У шлюбі пара вже 27 років, мають двох дорослих доньок, Катю й Аню, які нині живуть у Чернігові. Для родини ведення сторінки в ТікТоку – це спосіб відволіктися від буденності та нелегкого життя.
Анатолій та Людмила Дмитренко з доньками Катериною та Анною
«Я почала вести ТікТок три з половиною роки тому. Зареєструвалась, аби спостерігати за своїм братом військовим, на той час він нечасто нам телефонував, війна, самі розумієте, а інколи відео публікував, то хоч щоб його бачити там, я і створила сторінку, а згодом почала і сама знімати відео», – розповіла Людмила Дмитренко.
Нині на сторінку величківських блогерів підписано 11 тисяч користувачів, на відео – понад 230 тисяч уподобань, а деякі відео набирають мільйони переглядів. Назва блогу родини доволі промовиста – «Толик-трудоголик»: на відео Анатолій виконує різноманітну сільську роботу, якої навіть взимку не меншає, бо постійно сипле сніг, а чистити його треба.
«Ранок у мого чоловіка Толі починається з прокидання стежки, бо двір заметений за ніч. Коли випадає сніг, я біжу з телефоном слідом і знімаю відео, бо мені треба зробити відео для ТікТоку. Люди запитують, чого не допомагаю, я відповідаю: як же я допоможу, якщо в мене руки зайняті телефоном? Я, звісно, жартую. Інколи допомагаю я, хоча таке заняття важке для жінки, але стараюся.
Думали, що взимку будемо відпочивати від городів, але не вдається. Воно наче і добре – розминаємося. Цього року зима на сніг не скупиться, останні дні сипала майже кожного дня, щодня прокидали стежки, у дворі було так багато снігу, що вивозили возиком, аби наступного дня було куди згрібати той сніг. Проте це добре, що випав сніг і прикрив землю, що морози не будуть бити по голій землі, я навіть усі троянди прикрила снігом, щоб не померзли. Дороги сильно снігом не замело, фермер проїжджав і чистив, тож дорога утрамбована гарно зараз.
Учора була дуже страшна ожеледиця, лід покрив усі кущі, дерева, електропроводи, а як був вітер – усе так страшно тріщало. Я тільки під вечір вийшла на вулицю, на порозі трусили сіллю, бо стати не можна, ноги роз’їжджаються у різні сторони. Ввечері чоловік пішов до колодязя по воду, каже: як довго мене не буде, то йди шукай. Я ж не чекала, одразу пішла за ним. Як він те відро ніс – і смішно, і страшно, я навіть ТікТок зняла. Переставляє відро, пересунеться по льоду. З відром дуже складно іти, бо впадеш – і вода вся на тобі буде», – пояснила пані Людмила.
Як Анатолій Дмитренко по воду ходив
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Крижаний дощ і сніг у Чернігові: як містяни переживають зимову негоду (Відео)
Узимку вечори в селах дуже довгі, особливо без світла, та родина без діла не сидить.
«Я люблю шити, то шию. А чоловік в’яже віники вручну. Він уже цим займається років 20, продаємо і людям по 170 грн. Віники дуже добрі, якісні. Щоправда, вже нема на продаж, бо цьогоріч мало саджали сорго, клопотів біля нього багато, а робити нема кому.
Я щовечора виходжу з сусідкою на прогулянку, аби розім’ятись і поспілкуватись, бо влітку за городами ніколи.
А ще взимку дуже гарне та чисте повітря, то нам подобається так проводити час. Проте не ті вже зимові розваги в селах. Раніше діти каталися на санчатах, на ковзанах, зараз по вулиці пройдешся і не побачиш жодного сніговика. Щоправда, в нас він є. У нас є така зимова традиція: хоч є сніг, хоч його мало, ми ліпимо сніговика. Ми з чоловіком вивозили сніг, то цьогоріч теж зліпили. Хоча раніше був сніг, то й по кілька ліпили. А діти зараз переважно сидять по хатах, граються в телефонах», – розповіла пані Людмила.
Життя в селі дуже змінилося від початку повномасштабної війни.
«Тут життя наче стихло. Людей на вулицях майже не побачиш. Проте в селі проводять благодійні акції на підтримку ЗСУ, сітки плетуть, отам і бачимо людей.
Світло в нас вимикають часто, добре, що в нас є павербанк, можна і ліхтарики заряджати, і телефони. Вода в нас від світла подається в будинок – станція, тому заздалегідь дивимося графіки вимкнень і запасаємось, набираємо у відра, аби господарство нагодувати, посуд помити, та й собі помитися, а їсти готуємо з колодязної води, ходимо до колодязя на вулицю набирати», – зазначила жінка.
Та попри складні часи, родина на місці не сидить:
«У нас 18 грудня вивелися курчата, то ще одне заняття. Сусідська хата пуста, і там у дворі є пустий сарай відкритий, от курка туди залізла, нанесла там яєць, ніхто її там не бачив, хоч і ходили по сіно. А тоді якось чую – пищить щось, я туди – курчата, 12 штук. Я їх швидко забрала в хату. Курку наступного дня випустила на двір, а курчата у хаті.
А ще повісили годівнички для птахів, спостерігаємо за ними, прилітали синички, повісили сало для них. На сараї повісили кукурудзу, так і її поїли», – ділиться дивиною Людмила Дмитренко.
Попри всі сучасні труднощі, відключення світла та важку щоденну працю, родина Дмитренків не втрачає оптимізму. Вони знаходять радість у простих речах: спільній роботі, зимових прогулянках, догляді за господарством і щирому спілкуванні з людьми. Їхні відео – це не лише про сільський побут, а й про любов до життя, гумор і взаємну підтримку.
–
Спілкувалась Оксана Замятіна
