Про таких, як він, кажуть, що їхнє коротке життя схоже на яскравий спалах блискавки чи метеора, що за секунди яскраво згорає у верхніх шарах атмосфери. Попри недовгий земний шлях (офіційні дати життя: 1896–1919 рр.), залишив по собі славу безстрашного, часто несамовитого, шаленого командира-отамана, який, здавалося, «гнав» свою долю навперегони зі смертю.
Йдеться про українського військового діяча, отамана повстанських військ УНР, одного з керівників руху опору проти російських інтервенцій у 1918 – 1919 рр. у Чернігівській і Сумській областях Євгена Ангела на псевдо «Отаман Ангел».
Народився у с. Власівка на Борзнянщині Чернігівської губернії. Представники роду Ангелів з’явились у селі у кінці ХVІІІ століття та були кріпосними в Тарновських, працювали в їхньому палаці в Качанівці. Після скасування кріпосного права у 2-й половині ХІХ століття Ангели стали селянами-власниками. Проте родина залишилася працювати в палаці в Тарновських, а пізніше в Харитоненків уже як наймані працівники. Батько Євгена – Петро Ангел – працював ключником і єгерем у палацово-парковому господарстві. Батьки вважали, що їхні діти (всього в родині було шестеро дітей) мають бути освіченими. Тому практично всі навчалися в початковому народному училищі. За баченням батьків подальша доля Євгена мала бути пов’язана із військовою справою. Спочатку його віддали у кадетський корпус, потім він навчався у Міністерському вищому училищі в Ічні. Перед Першою світовою війною закінчив школу прапорщиків і добровільно пішов на війну, де служив майже три роки на Кавказькому фронті. Після демобілізації у 1918 році, пройшовши страхіття війни, чітко визначивши для себе ворогів і винуватців загибелі багатьох ні в чому не винних людей, вважав основним гаслом свого життя «Ворогів України треба знищувати». За ці два роки – 1918–1919 рр. – брав участь в організації загонів «Вільного козацтва», організував «Курінь смерті», з яким увійшов до складу армії Директорії. Брав участь у багатьох битвах на території Чернігівської та Сумської областей. Був знайомий і з Петлюрою, і з Винниченком, і з іншими представниками Директорії. Дуже часто не погоджувався з наказами керівництва, за що неодноразово підпадав під критику, та за певний час вийшов з армії УНР, створив незалежний курінь із кінних козаків. Спробував співпрацювати з деякими загонами червоноармійців, проте недовго: їхні дії спричинили спротив і у козацьких загонів, і у місцевих громад, тому Ангел вийшов і з цієї «колаборації» та почав самостійно із своїм загоном звільняти села на Борзнянщині та Прилуччині вже від червоних. Пізніше заходив і на Київщину та Житомирщину, доєднуючись до різних козацьких загонів, наприклад, до загонів отамана Зеленого.
Знизу справа на фото Євген Ангел. Фото з Мережі.
Офіційно датою його смерті вважається листопад 1919 року, проте версії його загибелі відрізняються. Згідно з однією, його загін вступив у бій із червоними між Бердичевом і Козятином, а сам Євген Ангел потрапив у полон і був вивезений до штабу 58-ї армії, де його розстріляли. Ще є свідчення, що Ангел наприкінці 1919 року помер від тифу. За іншими даними Отамана Ангела наприкінці 1919 року розстріляли денікінці. Свого часу отаман Ангел був відомим і безстрашним борцем за незалежність, і після 1919 року були послідовники, які брали його ім’я, наприклад Олександр Грудницький. Тому інформація про бої загону на чолі з Ангелом періодично з’являлася і після 1919 року. Хоча є й інші версії, за якими справжній Євген Ангел зміг виїхати за кордон, оскільки тіла його ніхто не бачив. Ходили чутки, що начебто у 20-х роках ХХ століття він з’являвся і в Польщі, і в Румунії. Радянські історики припускали, що отаман емігрував і пізніше вступив на службу в британську розвідку, де дослужився до чину полковника та проявив себе під час Другої світової війни. Такий варіант теж можливий. Поки ця сторінка в життєписі нашого земляка залишається недослідженою: для всього свій час.
Джерело: https://chernihivregion.travel/blog/angel-narodivsa-na-cernigivsini
Фото з Мережі
–
