За інформацією: Суспільне Чернігів.
Тетяна Литвяк, донька загиблого військовослужбовця. Суспільне Чернігів"У ті дні були великі бої, був великий наступ, корейці наступали. За це мені ще тато говорив, коли він виходив на зв'язок, про те, що там дуже багато корейців. Не знаю, наскільки правда, але мені всі говорять із командування про те, що дійсно не знають, що з ними сталося. Тому що їх було троє на позиції, і всі троє зникли".
Валентин Сова. Суспільне Чернігів
Аби знайти тата та дізнатися про нього бодай щось, Тетяна ходила на обміни – зустрічати військових, яких звільнили з російського полону. На початку червня цього року Тетяні повідомили, що тата знайшли за збігом ДНК.
Тетяна Литвяк, донька загиблого військовослужбовця у Чернігові під час повернення військових з полону. Суспільне Чернігів"Він не був у полоні, він загинув одразу — 29 грудня. Я, коли йшла до слідчої, розуміла про те, що там збіг ДНК, але, мабуть, я не хотіла вірити у це. Я давно розуміла про те, що його немає, але ми вірили в інше, ми вірили в те, що він повернеться. Самі себе переконали, сама почала вірити, що він повернеться з обміну".
Востаннє Тетяна бачилась із батьком у серпні 2024-го. Каже: він був дуже доброю та люблячою людиною. З ним вона мала міцний емоційний зв’язок.
Тетяна Литвяк та її батько Валентин Сова. Суспільне Чернігів"Сьогодні мене гріє, що я йому сказала все. Мені так трошки легше, мабуть, через те, що у нас кожна розмова була як остання. Я просто розуміла, що це таке – війна. І коли він казав, що він потім передзвонить, я йому говорила все, що я хочу йому сказати. Він точно, коли відчував останню хвилину, знав, що я його люблю".
Попрощалися із Валентином Совою 22 червня у селі Вересоч, де він жив.
Тетяна Литвяк, донька загиблого військовослужбовця. Суспільне Чернігів"Їхала з ним додому, з труною. Лежала на ній. І вона була така м'яка, як його живіт. І я так не хотіла, щоб ми сюди приїжджали. Ця дорога була довгою".
Тетяна каже: особисто вона ще не попрощалася з батьком.
Могила Валентина Сови. Суспільне Чернігів"Я з ним говорю. Він мене там чує. Я не хочу вірити в це просто. В якихось моментах я це розумію, але я вірити в це не хочу. Хотіла б, щоб він мені снився. Тепер тільки там я можу його обіймати. Щоб я його так обіймала, обіймала, цілувала і відчувала його дихання. І все…"
Читати ще
Читати ще
Повернувся з полону «на щиті»: на Чернігівщині попрощалися зі штаб-сержантом 3-ї ОШБр Олександром Горловим
