OLYMPUS DIGITAL CAMERA
На дальньому кінці вулиці Шевченка розташований комплекс готелів. Тут зупиняється на нічліг дуже багато туристів, але мало хто з них підозрює, що саме тут, за якихось 50 метрів від готелю «Придеснянський» розташована чи не найромантичніша будівля Чернігова – садибний будинок Григорія Глібова (вул. Шевченка, 97, нині тут розміщено науково-дослідницький інститут сільськогосподарської мікробіології).
Григорій Глібов був дуже цікавою людиною. Маючи великі статки та обіймаючи посаду предводителя повітового дворянства він одягався у дивний одяг: шкіряну безрукавку поверх короткої куртки, величезні жовті ботфорти, глибокі шкіряні рукавиці та капелюх із пір’їною. В усьому Глібов хотів бути схожим на лицаря (чи то на мушкетера), тому й звів будинок схожий на лицарський замок – з готичною вежею, шпилями та глибокими підвалами. Навколо будинку було розбито красивий парк.
Маєток Глібова був збудований наприкінці ХІХ століття в межах села Бобровиця, яке нині є частиною Чернігова. Крім головного будинку маєтку звели ще кілька мурованих та дерев’яних споруд.
Далі прямуємо по вулиці Шевченка в бік центру міста. Ліворуч, поряд із міським стадіоном, бачимо ще одну цікаву готичну будівлю – бібліотеку для юнацтва (вул. Шевченка, 63). Наприкінці ХІХ століття в цій будівлі був ремісничий клас сирітського будинку, а у 1900-1902 роках тут розмістили музейну колекцію українських старожитностей, зібрану відомим меценатом Василем Васильовичем Тарновським, власником Качанівки та сином друга Тараса Шевченка.
У 1897 році Тарновський заповів свою колекцію Чернігову : «…завещаю в собственность Черниговскому губернскому земству без права отчуждения из г.Чернигова с тем чтобы музей назывался моим именем…». Колекція була дуже великою. 758 предметів були присвячені Тарасу Шевченку (серед них близько 30 автографів творів, 285 малюнків і картин). В радянські часи заповіт Тарновського порушили – значну частину експонатів «відчужили» із Чернігова. Шевченкіану, наприклад, перевезли у Київ, до національного музею Тараса Шевченка та у відділ рукописів Інституту літератури НАН України.
–
Текст та фото Романа Маленкова, Мій край — часника України
