Таку «трансформацію» пройшов будинок, збудований у к. ХІХ ст. у м. Городня на замовлення князя Іліодора Миколайовича Орбеліані, вихідця зі старовинного грузинського князівського роду.
Його предки з невідомих причин осіли на Чернігівщині, а він – їх нащадок у другому чи третьому коліні настільки полюбив нашу літературу та мистецтво, настільки українізувався, що не тільки вільно володів українською, а й став організатором та незмінним режисером місцевого драматичного гуртка, на розвиток та «розкрутку» якого не шкодував ні часу, ні зусиль, ні коштів. Маючи невеликі статки він вкладав їх у розвиток рідного для нього міста — Городні.
Так, на його замовлення седнівський архітектор Якубович збудував чайну (сьогодні цей заклад назвали б кафе) під назвою «Чайна народної тверезості», яка проіснувала деякий час, але не давала зиску. Тому Орбеліані вирішив закрити чайну та створити народний дім, який сьогодні, скоріш за все, назвали б клубом або будинком культури. Для цього до існуючої просторої зали на 400 місць знову ж за замовленням Іліодора Миколайовича та на його кошти було прибудовано велику сцену та фойє.
Спочатку в народному домі гастролювали різні мандрівні театральні трупи, а потім з’явився і власний драматичний гурток, який очолив сам князь Орбеліані та взявся за постановку не таких уже й численних тоді українських п’єс. Іліодор Миколайович майже на останні кошти придбав рояль, духові інструменти, костюми, інший театральний реквізит. Знайшов любителів сценічного
мистецтва і з головою поринув у підготовку першої вистави, у якій був і режисером, і актором, і антрепренером. За спільною згодою всіх гуртківців вирішили ставити Шевченкового «Назара Стодолю». Князь Орбеліані був фанатом творів Шевченка. Після репетицій і вистав він годинами міг читати гуртківцям Кобзареві вірші. Проте постановка «Назара Стодолі» була заборонена місцевими властями: начебто й не було категоричної заборони ставити п’єси українською, проте Орбеліані місцеві чиновники настійливо рекомендували працювати над російськомовними версіями постановок. Тоді трупа гуртка вирішила йти до міського голови з протестом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Чернігові був дерев’яний театр
Проте це б могло серйозно завадити роботі трупи, — і Орбеліані вирішує залишити «Назара Стодолю» на кращі часи, та пропонує працювати над «Простаком» Гоголя. Цей спектакль «зайшов» городянському глядачеві. Його постановки відбувались з аншлагами, хоча вистави були платними.
Всі подальші театральні роботи цього гуртка також користувались попитом, адже до їх підготовки керівництво скрупульозно готувалось: оформлялися всі потрібні декорації, шився – перешивався відповідний одяг, у більшості випадків — був супровід спектаклів живою музикою, навіть до кожної вистави друкувалась програмка, як у професіональному театрі. Пізніше Іліодор Миколайович придбав обладнання для кінематографа, який на той час робив перші кроки в Україні: він побачив як ці «живі картинки» швидко захоплюють увагу людей та зрозумів, що цей новий вид розваг може принести чималі статки.
Як зазначають краєзнавці – це був чи не найперший кінотеатр на Чернігівщині, адже він з’явився у Городні дещо раніше, ніж відкрився перший стаціонарний кінотеатр «Ілюзіон» у Чернігові у 1907 р.
Ця будівля, на щастя, у Городні зберіглася: нині тут працює місцева дитячо-юнацька спортивна школа.
–
Джерело: Чернігівщина туристична, за матеріалами Городнянського історико-краєзнавчого музею, wikipedia, chernigiv-trend
Сучасне фото: Валентина Куковська
