Від давніх часів і до сьогодні чернігівці переказують давню легенду про графа Дуніна-Борковського, що був наче граф Дракула.
Відповідно до легенди, померлий підводився зі своєї труни й опівночі з воріт Єлецького монастиря виїжджав у власній чорній кареті, запряженій шісткою чорних коней. Він об’їжджав свої володіння, роздаючи розпорядження мертвим слугам і гасав містом до ранку. Через такий переляк громадян чутки про графа Дуніна-Борковського поширювалися. Чи був відомий полковник і меценат Дракулою – достеменно невідомо, але містична легенда все ж таки живе в нашому місті…
«За рівнем значення для нашої історії Василя Дуніна-Борковського можна порівняти з Іваном Мазепою. До речі, Дунін-Борковський також мав шанси стати гетьманом. Але не судилося.
Сам він походить із польської родини, але коріння має данське. Інформація про його народження не дуже відома, а похований він на території колишнього чоловічого Єлецького монастиря в Чернігові, в Успенському соборі. Бо свого часу він виділяв значні кошти і цьому монастирю. На його кошти монастир розбудовувався. Зокрема була побудована трапезна. І допомагав із придбанням церковного начиння», – у коментарі для «ЧЕЛАЙН» зазначив Максим Блакитний, кандидат історичних наук, в.о. директора Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського.
Тож дуже цікаво, який вигляд мав цей державний діяч.
«Взагалі на сьогодні є два портрети. І достеменно відомо, що на них зображений Дунін-Борковський, чернігівський полковник, генеральний обозний часів Івана Мазепи. Це була дуже заможна і впливова людина доби Гетьманщини, а саме кінця XVII – початку XVIII сторіччя.
Станом на початок 80-х років ХХ сторіччя в нашому музеї було два портрети Дуніна-Борковського. Один портрет, давніший, вважається прижиттєвим, або, можливо, написаний одразу після смерті. Він відображає, який вигляд у реальності мав Дунін-Борковський. Зараз цей портрет – у художньому музеї ім. Ґалаґана. Але взагалі цей портрет походить із колекції Тарновського. І як він опинився у Тарновського – невідомо.
Відомо, що цей портрет знаходився поблизу поховання Дуніна-Борковського, в Успенському соборі Єлецького монастиря, як посмертний портрет. Там же була й відповідна табличка з епітафією. На жаль, ми не знаємо, куди поділася ця табличка. Датувалася вона 1717 роком. Хоча Дунін-Борковський помер у 1702 році», – розповів Максим Блакитний.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На війні загинув нацгвардієць із Чернігівщини
За словами історика, збереглися світлини, як цей портрет виставлявся у музейному приміщенні біля стадіону в Чернігові. Це було на початку ХХ сторіччя. До речі, на портреті Дунін-Борковський зображений у повний зріст, у вбранні, з предметами, притаманними для тієї епохи. І що характерно: в руці він тримає булаву.
Також музей недовго розташовувався в будівлі, де нині працює бібліотека Русових, і в другій половині 20-х років ХХ століття цей портрет виставлявся там.
«Оскільки художня група предметів не була евакуйована під час німецько-радянської війни, більшість художніх творів втрачена. Але портрету Дуніна-Борковського і десятку інших пощастило зберегтися. У серпні 1941 році, коли німці дуже сильно бомбардували Чернігів, один зі співробітників музею витягнув два портрети Богдана Хмельницького, Дуніна-Борковського, відому й шановану ікону Єлецької Божої матері та ще два десятки інших портретів, які могли загинути. Але завдяки вчинку музейного працівника ці музейні експонати були збережені», – сказав історик.
До речі, має Максим Блакитний і власну думку стосовно легенди про упиря Дуніна-Борковського.
«Моя особиста думка, що з погляду приваблення людей із туристичною метою ця легенда має місце.
Але, скоріш за все, ця легенда з’явилася пізніше, після смерті Василя Дуніна-Борковського. Бо людину, яка мала б таку дурну славу, навряд чи поховали б на території Єлецького монастиря. До того ж, поховання відбувалися за участю тогочасного керівника Чернігівської єпархії Іоана Максимовича.
І ще один факт: на початку XIX сторіччя, коли минуло понад 100 років від його смерті, розроблявся один із варіантів перенесення його до Спаського собору. Бо ймовірно, він давав гроші і на розвиток Спаського собору. І очевидно, відбувалося розроблення проєкту нового настінного живопису, де одна з фресок мала б відображати Дуніна-Борковського. То якби людина дійсно мала погану славу упиря, нічого подібного не пропонували б. Але згаданий проєкт не був реалізований», – пояснив Максим Блакитний.
І вже в сучасний період, у 1956 році, одна з представниць роду Дуніна-Борковського передала до музею портрет предка Дуніна-Борковського. Але це зображення датується другою половиною XVIII століття. Тобто портрет – не прижиттєвий. І на ньому Дунін-Борковський намальований не в повний зріст, це поясне зображення. Нині цей портрет – у фондах Чернігівського історичного музею ім. Тарновського.
–
Ірина Осташко
