«Подзвонили з ТЦК, сказали, щоб приїхав, – так я тут і опинився». Олексій із Вороньків, що на Чернігівщині, вже майже рік як артилерист. До служби мав мирну професію – працював на тваринницькій фермі, а сьогодні захищає Україну.
«Так щоб сильно страшно – то не бувало. Та, чесно кажучи, саме сприйняття війни відрізняється – у цивільному житті й тоді, коли ти вже в армії. Тут простіше. Ти не просто знаєш, що робити, а й розумієш, що ти можеш не лише читати новини і переживати за всіх і за себе, але й відповідати та зупиняти атаки», – пояснює захисник.
Він переконаний: найскладніше – це навчання.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Під час бойового завдання на Донеччині загинув боєць із Чернігівщини
«Якщо порівнювати навчання і війну – то вчитися важче, складніше, ніж бути на бойових. Можливо, через те, що опановуєш нову техніку. Бо тут часто дієш на адреналіні. Ті ж снаряди важче носити, коли їх привозять і треба розвантажити машину, ніж коли ти носиш їх, щоб зарядити гармату під час бойової роботи».
Про мотивацію говорить просто й щиро:
«Що мотивує? Бажання жити. І жити нормально. Бо це не нормально, коли ти щохвилини переживаєш за рідних і близьких. Не нормально, що новини про обстріли України стають буденністю. І що ми звикли жити з відключенням світла – це не норма. Має бути мир. І ми його виборюємо».
–
Джерело: Чернігівський обласний ТЦК та СП
