За інформацією: Суспільне Чернігів.
Пожежні машини в одній з частин ДСНС у Чернігові. Суспільне Чернігів
«З дитинства я бачив ці пожежні машини, ріс, бачив, як це все відбувається. І після цього з’явилося це захоплення, мабуть».
2012-го року Дмитро вступив до Національного університету цивільного захисту України. Після навчання служив у Києві, згодом — близько п’яти років у Городні. Потім перевівся до рідного Чернігова. Каже: після початку повномасштабного вторгнення робота рятувальників змінилася. Кожен вибух означає, що скоро можливий виїзд.
Дмитро Кабанець. Суспільне Чернігів
«Пожежі стали дуже складними. Більше йде навантаження на особовий склад. І є дуже складні пожежі, котрі не виникали раніше. Специфіка вся змінилася. А ми вже якось до цього звикли. Це вже звично для нас стало. Там, де вибухає, ми туди їдемо. Мабуть, страху стало до цього менше. Але всі бояться, всі люди. Просто хтось повинен виконувати саме цю роботу».
Атака на драмтеатр та готель «Профспілковий»
Інколи на місце російських ударів Дмитро потрапляв і тоді, коли мав бути вихідний. 19 серпня 2023 після зміни він заїхав до торговельного центру. Хотів купити нові приманки для риболовлі.
«Нас усіх, звісно, попросили покинути приміщення. Я стояв там на парковці біля «Сільпо», пролунав вибух. Я подивився, у якій стороні був дим. Сів у свій автомобіль і попрямував туди».
Того дня росіяни вдарили по драмтеатру у центрі Чернігова ракетою «Іскандер-К». Загинули семеро людей, серед них одна дитина. Понад 200 людей зазнали поранень. Дмитро разом із поліцейськими надавав допомогу.
Драмтеатр у Чернігові після ракетного удару росіян 19 серпня 2023 року. Суспільне Чернігів
«Було там дуже багато поранених. Люди були потрібні, потрібні були швидкі, потрібно було правильно сортувати людей. Я був не на службі, це був вихідний день. Так сталося, що мені довелося вихідний зустріти так. І не поїхати на рибалку з новими воблерами. Надавали допомогу дівчинці. Я так особливо не запам’ятовую обличчя чомусь. Мабуть, просто сконцентрований на іншому. Надавав дорослій людині, перев’язував голову. У нього були не осколкові поранення, а від скла поранення. І ще була дитина біля «Сенатора», здається, там кафе. Дитину винесли і подальше, я не знаю, її зразу забрали і відвезли тоді вже до лікарні».
Це був не єдиний такий випадок, говорить чоловік. 17 квітня 2024 він разом із колегою повертався зі зміни, коли росіяни завдали удару по готелю «Профспілковий» у Чернігові.
Готель «Профспілковий» у Чернігові після ракетного удару росіян 17 квітня 2024 року. Суспільне Чернігів
«Ми поверталися зі зміни з моїм водієм. Їхали на одному автомобілі мікрорайоном Бобровиця. І був удар по «Профспілковому» готелю. І саме в той час Нам довелося надавати людям також там домедичну допомогу. І саме там я, мабуть, до четвертої вечора так і залишився допомагати хлопцям, бійцям нашим. Тому що було дуже багато завалів і розбирати доводилося дуже багато».
Один момент з того дня, каже, пам’ятає й нині.
«Ми були всередині будівлі. І я зараз пам’ятаю, що я чую, як дзвонить телефон чийсь. І розумію, що людина десь ось поруч. І ми там дістали все ж таки людину. І там дістали не одну».
Рятувальники на розборі завалів після атаки РФ. ГУ ДСНС в Чернігівській області
Чому після зміни не поїхав додому, а залишився допомагати, Дмитро пояснює так:
«Ми давали присягу народу України. Якщо ми давали присягу народу України, то який може бути вихідний день. Якщо треба допомога. Неважливо, вихідний це чи ні. Буду їхати, побачу, зупинюсь і допоможу. Давши присягу, я вважаю, що кожен так повинен робити».
«Найстрашніше, коли гинуть діти»
Під час кожного робочого виїзду, говорить чоловік, він не знає, що побачить на місці. Один із останніх таких викликів — російський удар по магазину «АТБ» у Чернігові 26 липня 2026 року.
Торговельна зала в «АТБ» у Чернігові після атаки росіян 26 липня 2026 року. Суспільне Чернігів
«Я не був впевнений, що це прям влучання буде. Я не міг повірити в це, що можна так у цивільних взяти і вдарити, у сам «АТБ». Коли я приїхав на місце і побачив, що там коїться, була дуже така страшна та моторошна картина».
Дмитро каже, поліцейські тоді надавали допомогу пораненим та виводили людей. Рятувальники гасили пожежу й обстежували приміщення.
Рятувальники працюють на місці влучання російського дрона в «АТБ» у Чернігові 26 липня 2026 року. Суспільне Чернігів
«Із такого, що можу сказати по АТБ, було пряме влучання, сталася там пожежа, Біля кас там було багато крові. Мабуть, по телебаченню люди всі бачили. Дуже неприємна така картина, дитяча іграшка і кров. І для кожного рятувальника, коли гинуть діти — це, мабуть, одне з найстрашнішого».
Один із ударів, у якому загинули діти, стався 13 березня 2022 року. Тоді російська авіація розбомбила дев’ятиповерховий гуртожиток у мікрорайоні ЗАЗ. 16 березня рятувальники дістали з-під завалів тіла п’ятьох людей, троє з них — це діти.
Зруйнована багатоповерхівка в мікрорайоні ЗАЗ у Чернігові внаслідок атаки росіян 13 березня 2022 року. ГУ ДСНС в Чернігівській області
«Я у складі ланки проводив розвідку і шукав саме цих дітей. І такий був випадок, що отак от ми заходимо в приміщення, підлоги немає, був повний зсув під’їзду. І в цій кімнаті я бачу стіни, а вони були повністю розмальовані дітьми. І я вже розумів, що там проживали саме діти. Діти, на жаль, загинули в той момент. І це, мабуть, такий найгірший із таких викликів був».
Про частину побаченого на роботі рідним Дмитро не розповідає. Каже: так само колись робив і його батько.
«Після викликів мені, наприклад, телефонує бабуся моя і питає: «Як там зміна?». Я кажу: «Все класно, ми нікуди не виїжджали». А самі вже виїхали разів три, там трохи втомилися. А їй це знати не потрібно, щоб не хвилювалася. Так само мама».
Щука вагою 5,5 кілограмів та шестикілограмовий судак
Перемикатися після таких змін чоловіку допомагає риболовля.
«І тут потрібен підхід та терпіння. Терпіння треба багато. Так можна цілий день ходити і нічого не спіймати. Але це ж все одно відпочинок якийсь».
Дмитро Кабанець зі щукою. Архів Дмитра Кабанця
Найбільшим трофеєм, який вполював Дмитро, була щука вагою 5,5 кілограмів та шестикілограмовий судак. Більшість улову, каже, відпускає.
«Сфотографувався, а далі подумав. Треба вона тобі, не треба. Ми ж люди не голодні. Частіше випускаємо. Буває, що можемо забрати одну-дві. Бувають риболовлі, що ми ловили п’ять судаків. І розміри були 2+. Навіщо нам стільки риби? Ми взяли дві рибини. Одну батькам, одну собі. І нам досить. Якщо будемо так всю рибу брати, маленьку-велику, так що залишиться нашим дітям».
Разом з іншими рибалками Дмитро також зариблює озеро у Городнянській громаді. Гроші на мальків збирають самі.
Дмитро Кабанець біля річки. Суспільне Чернігів
«Мені приємно, що там та риба плаває, там є великі екземпляри. І в мене просто душа радіє від того, що вона там є, коли я туди приїжджаю. Доводилося її бачити. І хлопці, які ловили, показували».
Читати ще
Читати ще
«Ти наш порятунок»: історія вогнеборця з Чернігова, який врятував двох дітей із задимлених будинків
