За інформацією: Суспільне Чернігів.
Костянтин Павлюченко. Суспільне Чернігів
У російському полоні чоловік пробув понад чотири роки. Ділиться: за цей час зі 102 кілограмів схуд до 57.
"На татуювання наші вони сильно реагують. Багато кого вони вважали азовцями і змушували говорити, що з «Азова». Не брати вони нам і все. Далеко не брати, як вони говорять, намагаються переконати. Принципово хотілося повернутися і зробити те, чого не зробив. Виправити те, чого не робив, коли був час. Буду старатися повернути все в потрібне русло. Це і допомагало. Надія, віра і знання, що тебе чекають рідні, друзі", — розповідає Костянтин Павлюченко.
Його матір — Валентина Павлюченко — майже одразу дізналася, що син потрапив у полон. З її слів, під час оборони Маріуполя вона ще отримувала від нього короткі повідомлення.
Валентина Павлюченко. Суспільне Чернігів"Це бої, це вихід за пораненими, цивільне населення. Це все потрібно було, але в якісь моменти були повідомлення, що все добре: «Все добре, мамо». Наказ був здатися в полон. Але це був наказ. Хлопці не хотіли здаватися. Готові були прийняти останній бій. Остання звісточка була: «Чекайте на мене і я повернуся»", — розповідає Валентина Павлюченко.
Окрім матері, чекав Костянтина з полону і його син Артем, якому зараз вісім років.
Артем. Суспільне Чернігів
За чотири роки рідні отримали від військового лише одного листа.
"Побажав усім здоров'я, написав, що любить. «Чекайте на мене, і я швидше повернуся». Ніхто не думав, вони принаймні, що так надовго. Думали: на місяці, а вийшло – на роки. В полоні це життя в будь-яку хвилину, секунду може завершитися. Ті, хто це проходить, ми розуміємо одне-одного — просто сподіватися. Хай буде банально звучати, але моліться і чекайте", — каже мати тепер уже колишнього військовополоненого.
Костянтин Павлюченко з сином пов’язує «стрічку надії» на «дереві надії». Суспільне Чернігів
Костянтин Павлюченко повернувся до України під час обміну 15 травня. В рідній Талалаївській громаді його зустрічали 14 червня.
Його перший дзвінок, просто одне слово “мам” – і все. Сльози. Емоції. Я згадала всі фрази “синулька мій”, “любименький, хорошенький”, “сонечко”, “заюлічка”. Друга фраза була: “Мам, війна не закінчилась”. Це рішення залишається за ним…", — говорить Валентина Павлюченко.
Про те, як його зустрічають на малій батьківщині Костянтин Павлюченко каже:
"Приємно здивований. Не очікував такого. Взагалі планував по-тихому прийти, щоб ніхто не знав, але без моєї допомоги дізналися, що я повернувся. Багато друзів, знайомих, хто мене знає, почув. Щиро вдячний. Такі зустрічі тих, хто повертається, – це дуже приємно".
Таміла Хімич. Суспільне Чернігів
До Прилук Костянтина Павлюченка запросили представниці об'єднання родин безвісти зниклих та військовополонених "Об'єднані серця", розповіла Суспільному його голова Таміла Хімич.
"Такі зустрічі, і ця зустріч зокрема, дають можливість переосмислити ставлення до таких людей, до повернутих з полону. Щоб вони розуміли, що ця зустріч не для піару, а для нього, щоб він відчув себе своїм серед своїх", — каже Таміла Хімич.Читати ще
Читати ще
Схуд на 35 кілограмів та сумував за сонцем: у Прилуках зустріли Олексія Кузьменка, який повернувся з полону
Читати ще
Колишній полонений Сергій Баранюк власноруч зняв свій портрет із «Банера Надії» у Прилуках на Чернігівщині
Читати ще
Мінус 15 кг і з кулею у нозі: обміняного 24 квітня полоненого Юрія Приходька зустрічали в рідній громаді на Чернігівщині
