Ми вже розповідали історію Геннадія Луценка, ексголови Прилуцької РДА, який із першого дня повномасштабного ворожого вторгнення став на захист України. Він – безпосередній учасник оборони Чернігова, а нині воює на півдні нашої держави.
Про ситуацію на фронті, моральний дух наших бійців і стан ворога – далі в розмові з Геннадієм Луценком.
Пане Геннадію, де ви нині воюєте?
Відтоді, як покинули Чернігів, як були, так і залишаємося на півдні України. Де саме, на жаль, сказати не можу. Вже після війни будемо їздити та показувати, де воювали.
Як можете охарактеризувати ситуацію там, де перебуваєте?
Як і була, напружена, не критична, але стабільно важка. Ворог ще не зовсім розуміє, з ким зв’язався, наступальні дії проводить і ми, відповідно, також.
Відчуваємо важку ситуацію з електропостачанням, але не нарікаємо, як на звільнених територіях або на місцях, де бойових дій не відбувається. Бо без світла бути – це значно краще, ніж там, де ми зараз.
Який настрій у вас, у хлопців?
Настрій бойовий. Ніхто не намагається скиглити чи казати, що треба повертатися. Важко, зокрема, психологічно, бо від початку повномасштабної війни ще не були вдома, не бачили своїх рідних і близьких, але все одно всі розуміють наше основне завдання і чому ми тут. Тому ніхто не скаржиться, що наразі така ситуація. Бойовий настрій, маємо бажання якнайшвидше до кордонів ворогів догнати. Але бої тяжкі. Особливо на Донецькому та Луганському напрямках.
Відчуваєте підтримку українців, земляків, які в тилу?
На жаль, отой патріотизм, який проявлявся в перші місяці повномасштабної війни і, можливо, ще влітку, дуже сильно зменшився. На місцях уже багато хто відчув, що війна ніби вже закінчилася. А, можливо, для когось вона взагалі не починалася. Не так уже багато людей, які дійсно волонтерять і допомагають. Я не скажу, що їх узагалі немає, вони є, але мало.
.
Якої саме підтримки хотілося? Що для бійців найважливіше?
На сьогодні матеріальне забезпечення, зокрема, нашої бригади – достатнє. Є що взути, одягнути, харчування належне. Але на сьогодні мало психологічної підтримки – дитячих малюнків, потрібні вітання бійцям, побажання. Оце на сьогодні важливо. Було б дуже добре, якби в громадах записували елементарні привітання своїм землякам-бійцям – із Носівки, Бахмача, Ніжина та інших міст і сіл. Можна провести челендж, що передаємо вітання нашому солдату, який боронить Україну. Щоб ці привітання були індивідуальні, а не колективні, від близьких людей воїнів – кумів, родичів, однокласників, земляків. Особливо важливо, щоб ці вітання відбувалися для чоловіків, яким за 50, або для дуже юних. У нас у бригаді є хлопці по 19 років і вони воюють, а є чоловіки по 58-59 років.
Моральна і психологічна підтримка відіграє сьогодні велику роль. Дуже складно, коли її не вистачає. Важко, коли немає розуміння нинішньої ситуації в людей. На мирних територіях працюють магазини, ресторани, а люди скаржаться, що на кілька годин відключили світло, то я скажу, що у нас тут електрику усього на кілька годин раз на кілька днів вмикають. І в нас тут така багнюка і такі умови, що не порівняти з умовами на мирних територіях. Багато бійців із Чернігівщини тут кажуть, що дарма ми раніше скаржилися, що погано живемо.
Що скажете про нашого ворога?
Ворога не треба недооцінювати. Він підготовлений і значно перевищує силами, зокрема кількістю і технікою. Але в нас є те, чого немає у них. Маємо дух патріотизму і незламності, ще ми знаємо, за що воюємо, а вони не знають, за що. Вони або за гроші – це для них робота така, або відпрацьовують якісь свої моменти – краще на війну, ніж у тюрмі чи ще десь бути. Але вороги здаються в полон, вони слабше підготовлені, слабші за нас, але переважають кількістю.
Натомість наші хлопці працюють за принципом: повернемося додому лише з Перемогою, ніхто не чекає якихось ротацій. Доки не відіб’ємо свої кордони і не заберемо Крим, ніхто не буде повертатися. Тим паче, ворог розтягує лінію зіткнення. На мій погляд, не треба розслаблятися північним областям – Сумщині, Чернігівщині. Не треба втрачати пильності на заході Україні. Бо, ймовірно, відбудеться останній для них бій, у якому вони намагатимуться нас трішечки розхитати. Але їм це не вдасться.
Маєте відчуття, коли Перемога настане? Чи ще зарано такі прогнози робити?
Таких планів будувати не треба з однієї простої причини – це все скоро, на жаль, не закінчиться. Перемир’я жодного не буде, а щоб перемогти такого потужного ворога – другу армію світу, треба попрацювати.
–
Спілкувалась Ірина Осташко
