За інформацією: Суспільне Чернігів.
Загиблі на станції Квітнева. Getty Images
Зранку 10-річна Полінка в селі Ясна Зірка, що в Носівській громаді на Чернігівщині, вкладає під ковдру портрет молодої жінки зі словами: «Хай мамка ще поспить». Її мама, Юлія Коновал, загинула в ніч на 5 серпня на залізничній платформі в селі Квітневе на Київщині. Тепер жінку разом із іншими загиблими згадують щоранку о 9-й годині у центрі Носівки.
5 серпня принесло в громаду трагічну звістку не лише про Юлію. Того дня загинуло ще троє людей. У Квітневому — 44-річний Андрій Голубченко та 59-річний Олександр Турченко. Ганну Артюх уламок російської ракети вбив у Києві. У зведенні Офісу Генпрокурора про неї написали: загинула 60-річна жінка в Оболонському районі столиці. А загалом тієї ночі Чернігівщина втратила на Київщині щонайменше сімох мирних жителів.
Як Носівська та Макіївська громади переживають загибель земляків і з якими труднощами після втрати стикаються їхні родини — у репортажі Наталії Найдюк.
Загиблі у Квітневому не дочекалися «робочої» електрички
Хвилина мовчання в Носівці Суспільне Чернігів
Хвилина мовчання в Носівці Суспільне Чернігів
Хвилина мовчання в Носівці Суспільне Чернігів
Хвилина мовчання в Носівці Суспільне Чернігів
О дев’ятій ранку 10 серпня площа в Носівці на хвилину завмирає. Працівники міської ради та ЦНАПу, відвідувачі, водії автомобілів і велосипедисти, перехожі — всі зупиняються, аби мовчанням вшанувати пам’ять військових і цивільних, яких забрала російсько-українська війна.
Голова Носівської громади Володимир Ігнатченко каже, що так у місті відбувається щодня. Але цього разу серед тих, кого згадують, — четверо цивільних із громади, що загинули під час російського удару по Київщині.
Носівка Суспільне Чернігів
Носівка Суспільне Чернігів
Носівка Суспільне Чернігів
У ніч із 4 на 5 серпня стався масований обстріл Києва та області. Внаслідок атаки загинули 17 людей. Восьмеро з них — на залізничній платформі в селі Квітневе, що в Броварському районі Київщини.
Вже наступного дня в громадах Ніжинського району почали підтверджуватися звістки про загиблих. Крім чотирьох людей із Носівської, Чернігівщина втратила 56-річного Ігоря Власенка з Бобровицької та 39-річну Віту Горкавенко з Макіївської громади. А ще працівницю станції Ніжин — 50-річну Світлану Башловку, яка також перебувала на платформі Квітнева. Відомо, що вона народилася в селі Кобижча Бобровицької громади. Імена двох інших загиблих на станції поки не названі.
Після хвилини мовчання Володимир Ігнатченко разом із працівниками повертається на робоче місце.
Володимир Ігнатченко. Суспільне Чернігів
«Практику вшанування ми запровадили з перших днів повномасштабного вторгнення. Спочатку збиралися на першому поверсі міської ради. Потім придбали гучномовці. Виходимо щодня. Вшановуємо захисників, наразі маємо 131 загиблого військового. Також згадуємо наших мирних жителів», — коротко розповідає він.
Голова громади каже, що до 5 серпня 2026 року від російської агресії в Носівській громаді загинула одна цивільна людина. Це 25-річна поліцейська Аліна Миколаєць, яка перебувала в автомобілі під час ракетного обстрілу Чернігова 17 квітня 2024 року. Дівчина родом із Носівки. Тепер у громаді п’ять цивільних жертв. Усі загиблі 5 серпня працювали на Київщині.
Багато людей у місті пересуваються велосипедами. Суспільне Чернігів
«У Носівці мало робочих місць, підприємств. Тому люди їдуть на роботу в Київ, Бровари та інші населені пункти, що розташовані вздовж залізниці. Там більше роботи, вищі зарплати. У нас курсують електропоїзди до столиці, їхати трохи більше ніж 100 км», — говорить Володимир Ігнатченко і показує карту громади із залізничною гілкою, якою користуються люди.
До поїздок на роботу в Київ тут настільки звикли, що навіть вигадали окрему назву для електричок — «робочі». Так називають потяги, якими працівники вранці їдуть до Києва, а ввечері повертаються додому. На одну з таких «робочих» електричок чекали люди в ніч із 4 на 5 серпня на залізничній платформі в селі Квітневе.
«Уже 5 серпня родичі почали звертатися до поліції, що їхні рідні не виходять на зв’язок. Тоді ще не було офіційних підтверджень загибелі. Згодом вони з’явилися», — зауважує Володимир Ігнатченко.
Він додає, що всім родинам загиблих міська рада виділила по вісім тисяч гривень на поховання. Також вони отримають по 10 тисяч гривень разової допомоги. Таку програму підтримки родин цивільних жертв ухвалили в Носівці після того, як загинула Аліна Миколаєць.
Володимир Ігнатченко. Суспільне Чернігів
«Кожна втрата — це важко. Діти залишилися сиротами. Я вчора спілкувався з одним носівчанином — уявіть, він каже, що знав усіх загиблих. Хтось виріс на його очах… Для громади це велика біда, яка вкотре доводить: горе може прийти в будь-яку родину. І неважливо, як далеко ти від фронту», — ділиться думками Володимир Ігнатченко.
Поховання в Носівській громаді були у п’ятницю та суботу, 7 і 8 серпня.
«Навколо так багато чорних хусток»
Двох із загиблих у Носівській громаді відспівував настоятель Свято-Троїцького храму Володимир Будник. Він — переселенець із Голої Пристані, що на Херсонщині. Майже три роки тому перейшов до ПЦУПравославна церква України, яка у 2019 році отримала від Вселенського патріархату Томос про автокефалію, тобто офіційне визнання своєї церковної незалежності..
Володимир Будник Суспільне Чернігів
Свято-Троїцький храм Суспільне Чернігів
Свято-Троїцький храм Суспільне Чернігів
Свято-Троїцький храм Суспільне Чернігів
«Біля труни Ганни Артюх стояв єдиний син. В очах — порожнеча. Здавалося, нібито не тільки життя матері закінчилося, але і його власне. Я сказав, що зараз він може востаннє попросити в матері пробачення. Не знаю, чи чув він мене. На похованні було не дуже багато людей, приїжджав мер. Навколо так багато чорних хусток, зажурених людей. Іноді здається, що ми вже виболіли душею, що на ній «мозоль». І найстрашніше, що кінця цьому не видно», — говорить Володимир Будник і ще багато розмірковує про роль церкви та віри у тому, як українцям вистояти у війні та відродитися.
Портрети загиблих захисників із Носівської громади Суспільне Чернігів
Портрети загиблих захисників із Носівської громади Суспільне Чернігів
А за кілька десятків метрів у парку — наочна демонстрація того, скільки родин громади «вдягли» чорні хустки.
Вдень у Носівці людно Суспільне Чернігів
Вдень у Носівці людно Суспільне Чернігів
В обідній час у центрі міста людно. Навпроти церкви, біля ряду з крамницями, торгують городиною старші люди. Ольга Жежера продає червоні та жовті помідори і ховається від полуденного сонця під парасолькою. Каже, про загибель носівчан дізналася, коли приїхала на базар.
Ольга Жежера. Суспільне Чернігів
«Багато людей з Носівки працюють в Києві, Броварах, Квітневому. Бо де у нас робота? От люди і їдуть 1,5–2 години електричкою, щоб заробити грошей. Зараз це ризик. Те, що сталося, — страшна біда. Хтось на війні гине, а хтось так», — говорить жінка.
Тут досить гамірно. Жителі навколишніх сіл приїжджають по покупки, в аптеку, перукарню чи лікарню. Тамара Наливайко — одна з таких. Живе в Макіївці. 5 серпня на станції Квітнева загинула жінка з її громади — 39-річна Віта Горкавенко. Пані Тамара не знала її особисто. Але, каже, з Макіївки чимало людей їздили на її поховання в Степові Хутори.
Тамара Наливайко. Суспільне Чернігів
«Ця трагедія сколихнула нас усіх. Кожен сприйняв її як свій біль. Двійко діток залишилися без мами. Бачила фотографію Віти — така гарна жінка, ще жити б та й жити. Поїхала працювати, бо треба дітей підіймати, а тут таке лихо», — каже Тамара Наливайко.
Потім жінка ділиться особистим: на війні загинув її двоюрідний племінник Олександр Хомяк. Посмертно йому присвоїли звання Героя України, але тіло залишилося на полі бою. Тож, каже пані Тамара, матір не може ані поховати його, ані отримати належну виплату.
Після трагедії родини шукають особисті речі та впорядковують справи загиблих
10 серпня зустрітися з родинами загиблих жителів Носівки особисто не вдалося. Дружина Олександра Турченка — Тетяна — була в Києві. Телефоном вона розповіла, що намагається знайти, де зберігаються особисті речі чоловіка, зокрема телефон і паспорт.
Олександр Турченко. Фото з архіву родини
«Ми з чоловіком спілкувалися ввечері 4 серпня. Він чекав на електричку, щоб їхати додому. Але її не було. Я чекала Олександра до опівночі, потім пішла спати. А о 1:15 мене розбудив телефонний дзвінок від сестри, вона сказала, що Саша загинув», — ділиться спогадами про ту ніч Тетяна.
За її словами, на платформі Олександр був із колегою — товаришем її племінника. Хлопець розповів племіннику, що люди почали тікати, вибуховою хвилею їх відкинуло, він упав. Коли підняв голову, побачив, що Олександр уже не встає. Він зателефонував своєму другові, той повідомив матері, а вона — Тетяні.
Носівка. Суспільне Чернігів
Після звістки жінка набирала номер чоловіка. Хтось брав слухавку, але нічого не було чути. Зрештою, їй вдалося додзвонитися з іншого номера. Відповів поліціянт і повідомив, що Олександр загинув.
«Я залишила свої контакти, але мені ніхто так і не подзвонив. Зранку через «лінію 112» намагалася дізнатися, де тіло чоловіка. Мене перекидали з лінії на лінію, зрештою, зв’язок обірвався. Тоді я поїхала в морг у Бровари — так мені здавалося логічним. Виявилося, що він на ремонті. Працівниці ритуальної служби біля моргу розповіли, що тіла з Квітневої повезли у Вишгород. Уже вечоріло. Тож туди я поїхала наступного дня, забрала тіло Олександра, а ще за день, у п’ятницю, ми його поховали», — розповіла Тетяна.
Жінка нарікає: переживши таку втрату, мала їздити й шукати особисті речі чоловіка, зокрема його паспорт. Він потрібен для отримання свідоцтва про смерть. У цих справах їй би хотілося мати більше підтримки та супроводу.
А ось родичам Ганни Артюх подолати бюрократію допоміг керівник охоронної фірми в Києві, де жінка працювала 16 років. Її двоюрідна сестра Валентина Шейко розповіла, що він особисто повідомив про загибель.
Віталій та Валентина Шейки. Суспільне Чернігів
«Він приїхав машиною в Носівку. Знайшов нас із чоловіком. У сестри з родичів — тільки ми та син. Він розповів, що сестра була на чергуванні — охороняла підприємство. Близько 3-ї ночі прилетіла ракета. Вибухнула. Минуло зо п’ять хвилин, Ганна хотіла вийти. Ніхто не знає, вона планувала йти в укриття чи хотіла оглянути територію, бо після першого прильоту почалася пожежа. І ось вона відчинила двері, взяла ключ, нагнулася до замка, як стався другий приліт. Начальник дзвонив їй, але вона вже не відповідала. Сестра померла від осколкового поранення», — пригадує подробиці Валентина Шейко.
Її чоловік Віталій додає, що родина мала проблеми з тим, аби забрати тіло на поховання. Річ у тому, що в Ганни різні прізвища з сином і сестрою, тому вони мали доводити родинний зв’язок. Як це робити — уявлення не мали.
Носівка. Суспільне Чернігів
«Підключився керівник Ганни. Він повозив мене машиною по Києву по різних структурах, з його допомогою ми все владнали. Я не знаю, що б ми самі робили. Він навіть тіло Ганни привіз, бо не було кому. Дуже нам допоміг», — говорить Валентина.
Ганна Артюх. Фото з архіву родини
Ганну Артюх поховали в Носівці біля матері.
Вдень працювали в Носівці, а двічі на тиждень на ніч їхали у Квітневе на підробіток
Четверта загибла з громади — Юлія Коновал — жила за десять кілометрів від Носівки в селі Ясна Зірка. На фоні сільських хат тут виділяється помаранчевий магазин. Його відкрили 4 серпня. Продавчинею працює Олена Кондратьєва — кума загиблої.
Олена Кондратьєва. Суспільне Чернігів
Жінка обговорює новини з 64-річним ветераном російсько-української війни Василем Хоменком. При згадці про Юлію в їхніх очах з’являються сльози.
Василь Хоменко. Суспільне Чернігів
Люди ще не оговталися від її загибелі. Та опанувавши себе, Олена розповідає:
«Юля працювала перукаркою в Носівці біля вокзалу. Два-три місяці тому почала брати підробіток — двічі на тиждень їздила у Квітневе на склади інтернет-магазину. Вона працювала там у нічну зміну. Ми востаннє розмовляли 4 серпня. На відкритті магазину була її донька Полінка. Юля попросила, аби я відправила її додому поїсти. Вона ж на роботу в Квітневе збиралася. Тоді я востаннє чула її голос».
На подвір’ї Коновалів усе нагадує про Юлію Суспільне Чернігів
На подвір’ї Коновалів усе нагадує про Юлію Суспільне Чернігів
Будинок Юлії Коновал розташований недалеко від магазину. На подвір’ї сохнуть на сонці дитячі речі. Сестра загиблої Тетяна Огієнко розповідає, що Юлія лежала з донькою в лікарні у Чернігові. У понеділок вона повернулася додому, а наступного вечора поїхала у Квітневе.
Йдучи до будинку, Тетяна зауважує, що тут усе нагадує про сестру: кущі троянд, її собака Роза. У кімнаті, де жила Юлія, на ліжку сидить мама Віра. Вона в чорній хустці, поряд — милиці.
Портрет Юлії Коновал. Суспільне Чернігів
Поряд розкладені документи. На місці подушок — напівприкритий ковдрою портрет Юлії Коновал із чорною стрічкою.
«То Полінка поклала, каже: «Хай мамка ще поспить». Їй всього 10 років, а мамки вже немає», — з плачем каже пані Віра.
І додає, що онука часто говорить із портретом мами, спить із ним. Жінка розповідає, що ввечері 4 серпня Юлія зателефонувала доньці й попросила не замикати хати. Вона приїхала на роботу, але попрацювати не вдалося: через тривогу працівників відпустили по домівках. Електропотяг мав прибути в Носівку близько 23-ї години. А звідти додому жінка їхала б велосипедом, який залишала на роботі в перукарні.
Носівка, біля вокзалу Суспільне Чернігів
Носівка, біля вокзалу Суспільне Чернігів
«Вона з Вітою Горкавенко разом їздили. Того вечора ми чекали на Юлю. Але електричка затримувалася. Її перед Броварами десь зупинили. Потім стався той приліт», — зауважує мама.
Тетяна додає, що постійно телефонувала сестрі, але безрезультатно. У Telegram дівчина востаннє була онлайн майже опівночі.
Тетяна Огієнко. Суспільне Чернігів
«Я додзвонилася на її роботу. Там мені сказали, що працівників увечері відпустили, а що далі з людьми — не знають. Ми з моєю донькою телефонували в морги, лікарні. Потім я попросила чоловіка пошукати, він у ДСНС працює. Виявилося, що сестра у списках загиблих», — розповідає Тетяна.
Тіло Юлії Коновал привезли в село 7 серпня і тоді ж поховали на місцевому кладовищі біля батька.
«Юля мріяла звозити донечку хоч раз на відпочинок. Вона працювала вдень у перукарні, а дві ночі на тиждень — на складах. Це важко, тому планувала допрацювати місяць і звільнятися. Але не встигла», — говорить пані Віра.
Степові Хутори. Суспільне Чернігів
Як талановиту перукарку Юлію знають і в сусідніх Степових Хуторах. Це рідне село Віти Горкавенко. Воно за сім кілометрів від Ясної Зірки, але входить до Макіївської громади.
Тетяна Попцова розказує, що 15 років стригла та фарбувала волосся лише в Юлії. З Вітою познайомилася у 2013-му, відтоді й товаришували. Її подруга Надія Голикова була кумою Віти, зростала на одній вулиці.
Тетяна Попцова. Суспільне Чернігів
«Віта завжди була весела, усміхнена. Вона ніколи не скаржилася на життя. Працювала продавчинею у магазині біля вокзалу в Носівці. І Юля в перукарні поряд. Робота на складах — то додаткова була, щоб підзаробити», — сказала Тетяна.
Надія додає, що на тих складах працює чимало людей із громади. Її син та донька теж були на зміні. Коли почалася тривога, їх відпустили додому. Вони так само чекали на електропотяг. Але, каже Надія, дітям стало моторошно на платформі. Тому вони та ще одна дівчина пішли до Броварів.
Надія Голикова. Суспільне Чернігів
«Вони йшли рейками хвилин 40. Там їх люди зустріли, відвели в сховище, тож із ними все добре, дякувати Богу. Я знала, що Юля та Віта теж були на зміні, переживала. Потім у Facebook почали з’являтися фото загиблих у Квітневому. Подивилася — дівчат немає, тому далі не читала. Вже потім дізналася, що ці фото були згенеровані штучним інтелектом, несправжні. А близько 16-ї години мені подзвонила подруга і сказала, що Віта та Юля загинули. Так в наше село й прийшло горе», — пояснює Надія.
***
Кожна з родин по-своєму переживає горе. Хтось хоче виговоритися, хтось дякує за увагу до їхньої біди, а хтось — просить спокою. Тетяна Огієнко заносить до кімнати картини, які розмалювала Юлія. Для неї це ще один шматочок пам’яті про сестру.
Картини за номерами, які розмальовувала Юлія Коновал. Суспільне Чернігів
«Картини в перукарні висіли — там ремонт, то чоловік забрав. Ось ця жінка схожа на Юлю. А це вона рибки розмалювала, казала: на удачу будуть. Така ось удача», — сумно зітхає Тетяна Огієнко і на прощання простягає пакет із цукерками, аби пом’янули її сестру.
Читати ще
Читати ще
Під час ракетної атаки 5 серпня на станції Квітнева загинула залізничниця з Чернігівщини Світлана Башловка
Читати ще
Унаслідок ракетного обстрілу РФ на залізничній станції Квітнева загинула Віта Горкавенко з Чернігівщини
Читати ще
Що відомо про чотирьох загиблих жителів Чернігівщини внаслідок атаки РФ по Києву й області
