Сільські люди не втомлюють дивувати. Це тільки вони можуть казати: «Як же без поросяти у хазяйстві!», «Як без корови у селі жить!» або «люблю я дуже хазяйство!». Хтось на ті слова диву дається, бо все оте, що мукає, хрюкає, кудкудакає і гелгоче, вимагає дуже багато праці, та ще і постійної прив’язаності. Із тих людей, хто не на словах, а на ділі любить домашнє господарство, і 50-річна Світлана Стороженко з Талалаївки. Починаючи із складних 90-х, утримує вона вдома корівок, для сім’ї є, та і продає людям молоко. Ще на початку літа почула між людьми розмови, що утримує Світлана вдома не тільки корів, а ще і… страусів! Такого випадку ще точно не було в Талалаївці! Жінка підтвердила, що ростить вдома сімох велетенських пташок, що сусіди, а особливо діти з кутка, приходять до неї, як у зоопарк. Напросилася і я. І вийшла наша розмова не тільки про страусів, яких ось так, зблизька, я побачила вперше.
Ще теплий вечір окутував землю. Світлана гнала з пасовиська своїх трьох корівок, а з нею бігла ціла юрба дівчаток. «Це все мої помічнички: племінничка Соня, внучаті племіннички Даша і Ніка, сусідочка Каріна і моя юна подружка і серйозна помічниця Саша! — усміхаючись говорить жінка. — Тепер мало хто корів утримує. А дітям тварини цікаві. Вони з радістю іноді допомагають пригнати корів із пастівня. І молочком теплим з-під корови смакують. Мені не поміч їх потрібна, хочеться, щоб діти не цуралися домашнього господарства.
Страуси, які швендяли у високій, спеціально для них зробленій загорожі, дівчаток уже не цікавили, бо бачать їх щодня.
«Страуси — це так, тимчасово, у тьоті Свєти, — із виглядом хазяйки сказала десятилітня Саша, — вони зачекають. А от корови — це назавжди! Пішли з нами корови спочатку подоїмо, бо це треба робити по годинах! А тоді вже до страусів підемо».
І як ти тут не погодишся, коли це справді так. А дівчинка взяла дійницю і пішла у хлів. Тьотя Свєта ще одну — і за нею!
Справжнє молоко — те, що з дойки!
Дзінь-дзінь… Струменіло молоко у відерце. Найстаршу із трьох корів Квітку Світлана із Сашею доять удвох. Згадалося, як у далекому дитинстві я ось так, поряд із мамою, теж доїла корівку. Скажу відверто, не захоплювала така справа, та розуміла, що треба. Навіть не знаю, хто з моїх ровесниць, сільських дівчаток, не вмів доїти корову. Вчилися, бо треба було, у селі живучи, батькам допомагати.
Доки молоко дзюрчить і піниться, а мої співрозмовниці працюють у дві руки, водночас і розповідають про те, що назавжди — тобто про корів, які, за словами дівчинки, набагато важливіші за страусів.
— Я змалечку дуже любила хазяйство всяке, а корів особливо, — розповідає Світлана Миколаївна. — Моя мама родом із сусідньої Сумщини. Туди мене влітку до дідуся відвозили. Він теж дуже любив корів. Я із задоволенням і чергу відпасувала, і годувала, і мила та чистила корівку, і доїла з малого віку. А дідусь так радів! Першу корівку дідусь мені й подарував. Жила тоді у свекрів, син Сергійко маленький, от дідусь і допоміг, щоб молоко дитині було. З того часу минуло 27 років! правильно Саша і говорить, що корови — це назавжди! Звичайно, доки сили на них вистачить.
— Знаю, що одну корову важко тримати, а три, та ще жінці! — запитую.
— Так. Мене вся рідня сварить за мою міні-ферму. Але всі корівки хороші. Думаю, що скоро продам одну, якби тільки в хороші руки.
Саша, почувши ці слова, засмучується. Дівчинка скільки розказує про кожну корівку: Квітку, Нічку, Ромашку. Найулюбленіша у неї Нічка. Лагідна корівка.
— Саме про Сашу дуже хотілося б розказати, — говорить Світлана. — Вона унікальна міська дівчинка. Живе у Кременчуці, а сюди, у Талалаївку, приїздить до дідуся і бабусі Олександра Васильовича і Ольги Степанівни Бабак. Мама Саші, Яна Хітошко, працює у місті сімейним лікарем. Дівчинці було ще 4 роки, коли вони з бабусею гуляли в яру і побачили моїх корів. Дитину не можна було відірвати від них. Спочатку ходили дивитися на корівок, як у зоопарк. Щоразу, тільки приїздили в Талалаївку, дівчинка просилася до своїх улюблениць. А вже як Саша стала школяркою, то і сама, приїхавши на канікули до бабусі, біжить до моїх корівок. Я ніколи не зустрічала не те, що дитину, а і дорослих, які б так любили корів. Саша всіх тварин любить, а корів особливо. І мріє стати ветеринаром!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На людей влаштовували «сафарі»: історія прийомної родини з Харківщини, що переїхали у Ніжин
— А ще у мене буде своя ферма! — впевнено говорить Саша і зовсім не по-дитячому розповідає про властивості «молока з дійки», про те, як важливо в Україні виробляти молоко…
Дівчаткам Саша виносить літровий кухоль молока. І всі смакують.
Корівки у Світлани дуже чисті, ситі. Про надої господиня говорить стримано — вистачає, тобто, вони виправдовують її надії. Кількох корів утримувати фізично складніше, ніж одну, але вигідніше. Продає молоко вдома і у продуктовому магазині, де працює продавцем. Три літри коштує влітку та восени 50 грн, взимку буде дорожче.
Утримуючи ВРХ, ти свідомо залишаєш себе без вихідних, не можеш кудись поїхати на кілька днів і т. п. А ще затрати не завжди перекривають прибутки. Але без цих турбот уже ніяк! Щодня, у будь-яку пору року Світлана прокидається о 4-й ранку, найпізніше — о 5-й. Адже біля трьох корів багато роботи, а на роботу — на 8! У магазині весь день на ногах, а вдома і присісти ніколи. Та не скаржиться, що важко, бо звикла жити у такому ритмі.
Страуси житимуть у зоопарку
— Чого тільки не доводилося тримати в господарстві! — говорить Світлана, а от страусів вперше. Ще перед війною привіз син вісім пташенят у ящичку. Кажуть, що до війни в Україні було 60 страусиних ферм. Переконав мене, що вирощувати їх вигідно, а годувать як качок чи мулардів. До війни був попит у ресторанах на страусятину. З війною, звісно, все змінилося. Та, коли купили, треба годувати. Як і всяка мала птиця, страусенята люблять тепло, суху підстилку. Доводилося підігрівати, вмикати світло. Було складно, бо світломаскування, а я із страусами ношуся. Зате від страшних думок турботи рятували. Коли потепліло, випустила їх у садок, а ночували у недобудованому гаражі на соломі. Я їх не боюся. Вони розуміють, що я їх годую, отож ніколи не бувають до мене агресивними.
Коли у дворі чужі люди, то нервують. Страус — найбільший у світі птах і дуже сильний. Довелося для них будувати спеціальну загорожу. Була металева сітка — вони її звалили. Один страус дуже поранився, його дорізали.
— Моя мама, — говорить жінка, — працювала на свинофермі. Якщо треба, то і порося заріже. А страуса — ні! І я не можу! Спасибі, один із сусідів погодився. Звичайно, це ще було «курча» кілограмів 40. Пригощала родичів та сусідів, бо ніхто з нас такого не пробував, думаю, що і не попробує. М’ясо дуже ніжне. Та ми не звикли до такої їжі. Для себе точно не утримуватимемо.
У літературі про цих велетнів пишуть, що їм треба в день 3-4 кілограми їжі, що їдять вони у 8 разів менше, ніж свиня. Насправді ж, доки вони ростуть, то їжі треба значно більше. Коли пташки не наїдаються, то нервують.
А спробуй такого розізлити! Дуже люблять різну зелень, терті гарбузи, буряки обмащені дертю, товчену варену картоплю, зерно. У спеку птахи майже не відходили від балії з водою. П’ють небагато. Більше розпліскують воду. На таких чудових сільських харчах виросли не менш, як по центнеру. Але вони ще не дорослі, дорослість у страусів настає з 1,5 року. Ще не відрізнити самців і самочок.
Виявилося, що продати їх у воєнний час теж непросто. І тут, можна сказати, просто повезло. Купили велетнів не на забій, а у Подільський зоопарк, що у Вінниці. Приїхали звідти спеціальною вантажівкою і забрали. Але купили тільки шість. Велетні дуже сподобалися директору зоопарку, і не тільки тим, що гарно доглянуті, бо, здається відчувши, що майбутнє у них перспективне, вели себе дуже чемно.
Один страус залишився на господарстві. Може і йому пощастить?..
Світлана Миколаївна повністю згодна зі своєю юною подругою Сашею, що корівка в господарстві — надовго. А страуси залишаться епізодом. Зате не без гордості можна сказати: «Що там кури, гуси, качки! Я страусів виростила!».
До теми:
Страус — найбільший птах у світі, його зріст досягає 2,7 м, а вага — 150 кг. У природі живуть групами. На одного самця припадає по 2 — 3 самиці. Всі відкладають яйця в одне гніздо. Потім по черзі висиджують їх.
Самець стає дорослим у 4 — 4,5 роки. Може бути продуктивним 25 — 30 років. У дикій природі і до 60.
Страуси не несуться взимку. Вага яйця — понад 2 кг. За сезон самка може знести 50 — 80 яєць.
Око страуса більше, ніж його мозок. Страуси єдині птахи, що мають на ногах всього по 2 пальці.
Є попит не тільки на м’ясо страуса — в ціні шкіра, кігті, пір’я, яйце і навіть його шкарлупа.
–
Джерело: газета «Трибуна хлібороба»
