Більш ніж століття тому Чернігів був зовсім не таким, яким звикли його бачити сучасники. Більшість міської забудови була дерев’яною й одноповерховою. Замощеними були вулиці переважно в центрі, де були зроблені тротуари і покладена бруківка. А подалі від центру дороги вже були ґрунтові. Розбудова Чернігова відбувалася більше в північному напрямку і східному – на Бобровиці.
«Переважно містом люди пересувалися гужовим транспортом, тобто на возах, бричках або верхи.
Користувалися люди велосипедами. У 1903-1904 роках міська влада розробляла правила їзди на велосипедах. У червні 1903 року міська Дума ухвалила ці правила. Для поїздки на велосипеді треба було мати свідоцтво на керування від міської управи, номер, що кріпився до велосипеда, дзвоник, ліхтар і спеціальний костюм-уніформу. Керувати велосипедом можна було з 12 років. Заборонялося їздити тротуарами, бульварами, пішохідними доріжками, скверами. Кожен велосипедист на початку сезону, що починався з 1 травня, мав сплатити до міської каси грошовий внесок – 1 карбованець 50 копійок – за право їздити містом й отримати номер. Грошовий збір почав діяти з 1901 року. Збираючи гроші, влада міста не дуже турбувалася про облаштування інфраструктури для велосипедистів. За порушення правил здебільшого передбачалися адміністративні покарання – штрафи», – в коментарі для ЧЕЛАЙН зазначив Максим Блакитний, кандидат історичних наук.
.
