Кожен працівник ЧЕЛАЙН – майстер своєї справи, який не тупцює на місці, а постійно шліфує свої знання та фахово вдосконалюється. До того ж, журналісти живуть не тільки роботою, а мають цікаві захоплення, знаються на відпочинку та побудові життєвих стратегій і цілей. Саме такою є Марина Кирієнко. Сьогодні – знайомство із нею.
Марино, розкажи, будь ласка, звідки ти родом, ким хотіла стати і чи справдилися мрії?
Народилася в Чернігові, тож усе своє життя тут і живу. В дитинстві мріяла про професію лікаря, утім, у старших класах школи з’явився інтерес до психології. Тоді здавалося, що вивчати аспекти ментального здоров’я, допомагати людям долати труднощі у спілкуванні, в ухваленні рішень, у стресах, у психологічних травмах та інших ситуаціях дуже романтично й цікаво. І загалом у той час серед абітурієнтів були дуже популярні професії юриста та психолога. Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка (нині НУЧК) мав досить потужний психолого-педагогічний факультет, який пропонував напрямки «Психологія» та «Соціальна педагогіка». Я вибрала останній, бо проходила на бюджет. Утім, уже на третьому курсі я дедалі частіше ловила себе на думці, що мені нудно і складно довго бути на одному місці, бо я люблю рух та активність.
Тоді ж я дізналася, що в Чернігові є навчальний заклад, який готує фотохудожників, на той момент я вже сама змогла заробити на свій перший фотоапарат Canon 650D і мені дуже подобалося займатися фотографією.
«Соціальну педагогіку» я не покинула, продовжила навчатися на заочній формі. Але водночас подала документи, аби стати фотохудожником. Таким чином я здобула повну вищу освіту та професійно-технічну. І жодного разу в житті не пожалкувала про це, бо саме професія фотографа привела мене до журналістики.
То яким видався твій шлях від фотографа до журналіста?
Це були 2014-2015 роки. Після подій на Майдані в Україні доволі популярним стало Громадське телебачення, яке почало відкривати свої мініфілії в різних містах. У Чернігові також завдяки ініціативі чернігівських медійників воно запрацювало. Я доєдналася до команди як фотограф, а через місяць керівник запропонував: «А чому б тобі не піти з оператором на зйомку? Ти ж тексти до фото гарні пишеш, то спробуй». Так і почала вчитися й опановувати нову професію. Але основи технічної освіти стали хорошим підґрунтям, бо я добре розуміла, як лягає світло в кадрі та за якими принципами працюють камери. І якщо оператор каже: «Діафрагма, світлосила, витримка», то для мене це не є загадкою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перші кроки у професії й амбітні плани журналістки ЧЕЛАЙН Таліни Тарасенко
Скільки ти вже на ЧЕЛАЙН і чи комфортно працюється?
Уперше я прийшла на ЧЕЛАЙН у 2017 році, було складно, бо більшість колег мали великий досвід, а я – новачок. Тоді мені дуже допомагали Павло Солодовник і Юрій Михуля, так днем за днем і формувалися професійні навички. Відтоді і донині я продовжую навчатися та постійно самовдосконалююся, відвідую різноманітні тренінги та лекції.
Робота дуже захоплювала, щодня доводилося спілкуватися з різними людьми різних професій. Сьогодні ти – на засіданні в Чернігівській міській раді, завтра стаєш свідком унікальної операції, а післязавтра з ДСНС їдеш в рейд. Кожен новий день не схожий на попередній, сумувати точно не доводилося. Друге, що надихало, – це розуміння важливості того, що ти робиш, особливо, коли після виходу сюжету тобі дякують герої. На жаль, не рідкість, коли проблема вирішується тільки завдяки медійному втручанню, а до того людина роками оббиває пороги різних служб і на неї не звертають увагу. На додачу, професія журналіста – це фах можливостей. Зокрема побачити на власні очі те, що не доступно звичайному громадянину, познайомитися з видатними людьми, відвідати нові міста та країни.
Чи комфортно мені зараз? Звісно. У нашому колективі всі завжди готові підставити одне одному дружнє плече, починаючи від того, що треба забрати щось важке й об’ємне з магазину, і завершуючи професійними моментами. А найголовніше, що кожного ранку я хочу йти на роботу, а це для мене вагомий показник. До того ж, із більшістю колег ми проводимо час не тільки на роботі, а й у вихідні.
Можеш пригадати, яка зі зйомок найбільше запам’яталася чи вразила?
Найбільшим шоком для мене стала зйомка вже після вигнання окупантів із Чернігівщини, в травні 2022 року в селі Новоселівка, яку майже вщент знищили рашисти. Ми знімали історії людей, які втратили все, що наживали роками. І тоді всередині все перевернулося від того, як при мені на згарищі своєї хати плакав дорослий чоловік… Та й атмосфера довкола панувала відповідна – суцільне попелище, залишки цегли та обгорілі батареї…
Загалом можу сказати, що війна розділила і моє професійне життя на «до» і «після». Рік війни – це щоденні моторошні історії, які раніше можна було побачити тільки у фільмах жахів. Ягідне, Стара Басань, Лукашівка, Новоселівка, Киїнка – від розповідей їхніх жителів стигне кров, а місцеві ж усі страхіття бачили на власні очі!
Перебувати у постійному стресі неможливо, треба відновлювати сили. Як тобі це вдається?
Я люблю подорожі, якщо казати про найближчі, то це, звісно, наша Чернігівська область – Голубі озера, Качанівка, Батурин, Парк природи «Беремицьке». Якщо ж загалом про Україну, то – Львів, Київ, Умань, Одеса, Закарпаття, Дніпро. Всі перелічувати не буду, бо список великий, утім, об’їхала ще не всю Україну. Сподіваюся, що через кілька років побуваю всюди.
Пам’ятаю, як збиралась у тур Чорнобильською зоною, тоді колеги в офісі жартували, що зустрічатимуть мене з дозиметром.
Звісно, серед планів є і країни Європи, але на них більше сфокусуюся після нашої Перемоги.
Відпочинок обираю переважно теж активний – байдарки, пікніки біля води, прогулянки на велосипедах. Люблю гуляти нашим прекрасним Черніговом, нещодавно придбала електросамокат і прогулянки стали ще приємнішими. І на роботу теж за потреби добираюся. У нашому офісі кілька власників електросамокатів, тож водночас дбаємо про екологію в рідному місті. І завжди на будь-якій прогулянці чи подорожі не забуваю про фотографування.
Чого найбільше хочеться, чи мріється для себе і країни?
Безумовно, хочеться вдосконалюватися та вчитися ще більше, адже кожна криза – це можливість стати сильнішою. Зараз реалізовується багато освітніх програм, проєктів і грантів, як від всеукраїнських організацій, так і від міжнародних, тому ловлю кожну можливість. Уже найближчим часом стартує крутезне навчання від Bihus.info, подробиць поки не розкриватиму, але з нетерпінням чекаю.
А для країни – найскорішої Перемоги! Аби наші захисники швидше повернулися до своїх рідних і близьких. Ми надзвичайно сильна нація, згуртована та непереможна. Відбудувати матеріальне завжди можна, головне – зберегти найцінніше: життя кожного нашого громадянина. Також, думаю, що вже всі охочі змогли порівняти наші сервіси та послуги з європейськими – від оперативності медичної допомоги до користування банкінгом і послугами майстрів. Вже зрозуміло, що українці – приклад для багатьох. Звісно, і ми маємо багато чого повчитися, тому, на мою думку, постійний обмін досвідом і здорова конкуренція – це шлях до розвитку.
Як події останнього року вплинули на тебе?
Стала ще сильнішою, більш організованою, подолала певні страхи. З’явилося ще більше мотивації допомагати людям і працювати на інформаційному фронті. Кожен зараз повинен якнайкраще виконувати свою роботу задля наближення української Перемоги!
