Над багаттям вариться куліш, біля возів неквапливо ремигають воли, а під наметами майорять барвисті рушники. Пахне медом, свіжими солодощами й сіном. Серед покупців – Михайло Коцюбинський із дітьми: письменник придивляється до людей, жартує з дівчатами та вибирає подарунок дружині. Таким чернігівський ярмарок залишився у спогадах його доньки Ірини.
Ці спогади зберегли безліч подробиць: від мідних підковок на жіночих чоботях до візерунків на тканині, яку батько придбав для матері. Через них можна уявити і сам ярмарок, і родину, для якої похід сюди був маленькою подією.
Погляд одразу привертали жінки в білих свитках, оздоблених орнаментом із чорної шкіри. Великі хустки з червоними квітами обрамляли обличчя, на шиях жовтів бурштин зі срібними дукачиками та хрестами. Жінки сиділи на ряднах біля возів із піднятими голоблями. Коцюбинський милувався цими картинами, а молодь фотографувала окремі гурти.
Дітей чекала своя спокуса – намет відомої, за словами авторки спогадів, фірми Гошка із Седнева. Прикрашений білими рушниками, він вабив розмаїттям медівників. Тут були шоколадні й в’яземські з повидлом, м’ятні білі та рожеві, глазуровані й важкі «мостові» – із цукатами, родзинками та мигдалем.
Та найбільше дитячі очі затримувалися на особливих ласощах.
«А найцікавіші й привабливіші для нас білі козаки на конях з червоними оздобами», – згадувала Ірина Коцюбинська.
Поруч торгували кролевецькими плахтами, скатертинами та рушниками. Під наметом висіли тканини червоних, жовтих, синіх і зелених барв. Довгі рушники з півнями, орлами та дрібним гаптуванням рухалися на вітрі.
Біля цих виробів родина затрималася надовго. Письменник обрав дружині синю плахту з білими й темно-червоними візерунками. Донька запам’ятала, як у ній поєднувалися барвистість і приємні темні тони. Ця покупка викликала ще один родинний спогад: мама в українському вбранні фотографується з чоловіком та дітьми на веранді їхнього будинку.
Далі тіснилися ятки із солоною рибою та низками сушеної тарані. Біля намиста, стрічок, гребінців, дзеркалець і сережок юрмилися сільські дівчата. Коцюбинський жартував із ними, а вони ніяковіли, опускали очі й сміялися.
Надвечір від річки тягнуло вогкістю та холодом. Ятки світилися жовтим світлом, біля возів люди влаштовувалися на ніч. Ярмарок поволі затихав.
Додому Коцюбинські несли стільниковий мед, сластьони, тарань, сопілки, свистульки, медівники та нову плахту. А разом із покупками – враження, звуки й пахощі, які донька письменника згодом відтворила у спогадах.
«Тато, хоч і стомився, але вдоволений. Він любить ярмарковий натовп, любить життя у всіх його проявах», – писала вона.
За наведеним уривком зі спогадів Ірини Коцюбинської.
