За інформацією: Суспільне Чернігів.
Микола Калініч та Софія Петренко прогулюються Ніжином. Суспільне Чернігів
Щоб бути активними та здоровими, пенсіонери відвідують різні заняття із виготовлення виробів, спортивні та культурні заходи, які організовує Ніжинська міська організація ветеранів України.
"Ми там ходимо, ми там співаємо, вчора в нас там був спортивний конкурс. Я не можу не бути активною. Я беру ноги в руки і йду. Лягти не можна, бо тоді вже не встанеш", — говорить Софія Петренко.
Софія Петренко. Суспільне Чернігів
Жінка розповідає: займається співом майже половину свого життя. А от Микола Калініч почав відвідувати місцевих хор ветеранів у 76 років.
"Я з хору йду, наче мені хто пошептав. А до хору так: "Ай, не хочеться, не піду сьогодні, не хочеться". А пройдуся, з людьми поспілкуюся. То тут, не так хор, як спілкування — там жінки, чоловіки, щось розкажуть, той самий анекдот", — зізнається Микола Калініч.
Уривок пісні пенсіонери заспівали і для знімальної групи Суспільного.
"Пам'ятаю, як у нас вмирали люди"
Обоє пенсіонерів пережили голод 1946-1947 років.
Пані Софія згадує:
"Було дуже тяжко і тоді не дозволяли… У нас, у бабусі було порося і треба було його заколоти так, щоб не здати шкуру. Пам'ятаю, як у нас вмирали люди. І не було ж можливості їх поховати".
Пан Микола також ділиться спогадами:
"Не доїдали, не допивали, хліб такий — із трави робили. Дожив якось, прийшлося ж".
Микола Калініч. Суспільне Чернігів
"Хочу, щоб на ходу — бах: отак сів і немає…"
Софія Петренко працювала на різних роботах, переважно у сфері культури. Загалом вона пропрацювала до 71-го. Микола Калініч теж має понад пів століття стажу — працював шахтарем на Донбасі, будівельником у Казахстані, майстром на ніжинському заводі.
"Після пенсії 10 років робив ще, мене не відпускали з цеху, працював я. А тоді прийшла комісія з Києва, приїхали і сказали: "Молодь хай працює, пенсіонерів — в сторону". І тоді вже мене звільнили", — згадує Микола Калініч.
Зі слів пенсіонерів, вони й надалі планують вести активний спосіб, допоки у них є на це сили.
"І що мене тримає, питають, а я кажу: "Любов до людей і молитва до Бога"", — зізнається Софія Петренко.
Водночас Микола Калініч каже так:
"Щоб не злягти, а бути на ходу. Оце в мене мрія. Не хочу навантаження давати дітям і сусідам, і лікарям. Щоб на ходу — бах: отак сів і немає".Читати ще
Читати ще
Він — по гриби, вона — по ягоди: як подружжя пенсіонерів збирає лисички й чорниці у лісі на Чернігівщині
