Звичайно ж наші читачі знають про селище Березну, яка нині є центром однойменної територіальної громади Чернігівського району, а раніше була славним козацьким сотенним містечком. Безумовно, про Березну та своєрідний норов її мешканців по області давно ходять різноманітні перекази та анекдоти, над якими залюбки сміються й самі ж березнянці. Але при цьому мало хто знає, що це селище має ще й давнє історичне коріння, яке тягнеться від князівських часів Київської Русі.
Саме про літописне місто Березий, від якого власне пішла теперішня Березна, ми розкажемо сьогодні нашим читачам.
Літописна згадка та історична роль
Місто Березий вперше згадане у літописних хроніках під 1152 роком. Згадка ця міститься у контексті військового походу владимиро-суздальського князя Юрія Долгорукого на територію Чернігівського та Київського князівств. Цитата: «І звідтипішоввін, [Юрій], до [города] Березого. А так як він став ізполовцями коло [річки] Свині в суботу, то назавтра, в неділю, не хотячийти до города [Чернігова], він став коло [села] Гуричева».
Слід сказати, що Юрій Володимирович Долгорукий був правителем найбільш далекої, периферійної та відсталої території тодішньої Київської Русі – Владимиро-Суздальського князівства. Втім, постійні міжусобні війни князів за контроль над Києвом та пов’язані з цим загальне ослаблення влади київських правителів і зменшення значення самого великокнязівського престолу у Києві, давало можливість Юрію постійно втручатися у міжусобні «розбірки». За що вочевидь він і був прозваний сучасниками «Долгоруким».
Можна припустити, що Березий як власне і низка інших міст-фортець, розташованих навколо Чернігова, виник в XI столітті та виконував оборонно-адміністративну функцію, прикриваючи доступ до князівського центру та знаходився на важливому шляху між Черніговом та Новгородом-Сіверським. Близько 1156 року Березий разом з ще одним літописним містом Вщижем (знаходився на території сучасної Брянської області російської федерації) був виділений в окремий князівський уділ чернігівським князем Святославом Ольговичем, внаслідок чого виникло Вщизьке князівство. Такі процеси були характерні для другої половини XII століття, коли активно відбувалися процеси дроблення князівств і виникнення все більшої кількості дрібних уділів.
Що було далі? Історія про це мовчить. Очевидно, що восени 1239 року Березий, як і абсолютна більшість інших міст Чернігівської землі, опинився на шляху монгольської орди хана Батия та був зруйнований нападниками.
Походження назви та визначення місцезнаходження
Незважаючи на поширену місцеву легенду про нібито походження назви сучасного селища Березна від березових лісів, що росли свого часу навкруги, більшість дослідників назву літописного міста пов’язують з гідронімом Береза. Що ж до пошуку точного місцезнаходження давнього міста, то російський імперський історик, письменник і публіцист М. М. Карамзін (1766 – 1826) першим висловив думку, що залишками міста є городище Замковище в сучасному селищі Березна Чернігівського району. Карамзіна підтримали російський історик права, професор Київського і Петербурзького університетів К. О. Неволін (1806 – 1855), який склав список давньоруських міст 862 – 1844, та історик Чернігова — чернігівський архієпископ Філарет (Гумилевський). М. Є. Марков і російський історик М. С. Арцибашев (1773-1841) літописний Березий шукали в селі Березанці (зараз — Киселівська територіальна громада Чернігівського району). Російські історики М. П. Погодін (1800-1875) і М. П. Барсов (1839-1889) та український історик Д. І. Багалій (1857-1932) обмежилися наведенням цих двох точок зору. Історик П. В. Голубовський (автор «Історії Сіверської землі до початку XIV століття») на підставі аналізу політичних відносин середини XII століття довів, що Березий знаходився не в Березанці, а у Березні.
Результати археологічних досліджень
Наукове дослідження городища Замковище розпочалося ще у XVIII столітті. Воно розміщене в центральній частині селища Березна і являє собою невисокий мис продовгуватої форми, утворений місцевими невеличкими водоймами Сухоносівкою і Клеванню (притока річки Берези басейну річки Десни). При спорудженні городища був викопаний рів, що з’єднав обидві притоки і таким чином замкнув навколо урочища водне кільце. Ровом була також обрізана полога стрілка мису. Городище складається з двох майданів (60х30 і 150х100 м) загальною площею 1,5 га, розділених вибалком (можливо сліди давніх оборонних споруд). Залишків валів не видно.
Як показали дослідження, вперше проведені у 1981 році відомим чернігівським археологом В. П. Коваленком, культурний шар на городищі мав невелику потужність (0,2-0,3 м) і був знищений місцями на всю глибину.
Серед виявлених науковцями знахідок: керамікаXI-XIII століть, фрагмент жорен із вулканічного туфу, шиферні пряслиця та уламки шиферу, фрагмент глиняного підсвічника, уламок скляного браслету, ножі, підкови, цвяхи, бруски, залізні наконечники стріл X-XIV століть, залізне вушко від відра, підпружна кругла пряжка. У невеликій кількості у розкопках також представлені матеріали 1-ї половини I тисячоліття нашої ери і XVI-XIX століть. Дослідженнями 1989 року було виявлено двоярусну гончарну піч XII-XIII століть. Один з майданів городища був зайнятий приватними садибами. На схід від Замковища також розташоване поселення XI-XIII століть, яке тепер щільно забудоване. Як і Замковище, воно з усіх боків було обмежене водяними перешкодами (водоймами Клевань і Сухоносівка). Під час археологічного обстеження поселення зібрано також кераміку XVI-XVIII століть, уламки брусків, глиняне грузило.
Слід відзначити, що курганний некрополь Березия, відомий за матеріалами XIX століття, не зберігся до наших днів. У 1881 році відомий археолог та історик права Д. Я. Самоквасов (1843-1911) розкопав тут 16 з 32 насипів. Всі вони містили поховання в дерев’яних трунах у підкурганних ямах (XI-XII століть). У деяких могилах дослідником було знайдено дрібний інвентар (2 бронзові гудзики, 5 дротяних мідних і срібних кілець).
Отже, підсумовуючи написане, можна стверджувати, що археологічні і писемні матеріали дозволяють віднести виникнення Березия до XI століття як невеликої фортеці біля переправи на Чернігівському шляху при розвилці шляхів на Чернігів, Новгород-Сіверський, у Посейм’я і Задесення.
Місто-фортеця виконувало своє безпосереднє завдання до часу монгольської навали у 1239 році, коли було зруйноване ординцями. Втім, після цього погрому життя тут не припинилося і у XIV-XV століттях відновилося у повному обсязі під владою Великого князівства Литовського, поступово трансформувавшись у містечко Березну. Проте це вже зовсім інша історія…
Андрій Подвербний
