У Великому Дирчині Городнянського району вже майже 20 років функціонує відділення стаціонарного догляду територіального центру для постійного або тимчасового проживання громадян, які на схилі літ залишились самотніми чи й взагалі виявилися прикутими до ліжка. У кожного, хто потрапив до цього закладу, – своя болюча історія. Але, як правило, мотив один – самотня старість.
Тут із перших хвилин відчуваєш атмосферу доброзичливості та душевного тепла. Персонал не лише добросовісно виконує свої безпосередні обов’язки, а й долю кожного підопічного знає, як власну. Довгі розмови, сприймання чужого болю, самотності, відчаю… Лагідне слово, тепла посмішка – і людина відтає від криги. А з часом працівники відділення вже не питають про звички й уподобання своїх підопічних – вони знають їх не гірше, ніж власні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пенсіонери отримають пенсію за графіком, попри карантин
Влітку мешканці відділення допомагають його працівникам обробляти 15 соток городу, що слугує для вирощування городини. Ніхто нікого не примушує – все за бажанням. Стареньким до вподоби трохи «поколупатися» у звичній землиці, в грядочках, поспілкуватися між собою за звичною селянською роботою.
«А ще вони залюбки читають, люблять проводити час за переглядом улюблених телевізійних передач. І чули б ви, як співають! Із нетерпінням чекають різних урочистих та святкових заходів, спілкуються з аматорськими колективами», – зазначає директор терцентру Наталія Семенова.
Самотність – це теж не те відчуття, яке панує в цьому сповненому домашнього затишку будинку. Самі бабусі кажуть: «Ми тут не ізольовані». Вони гуляють на свіжому повітрі, спілкуються із сусідами по палаті, з іншими мешканцями, з персоналом. А бувають миті, коли людині хочеться усамітнитись, побути наодинці зі своїми думками та переживаннями. Та коли цей період триває досить довго, працівники закладу спішать «розворушити» підопічних – адже такий стан погано впливає на самопочуття пацієнта. Самотні старенькі знають, що про них дбають. Саме те, чого бракує у глибокій старості і що, на жаль, не кожен може отримати через різні причини від близьких, рідних людей. І це зігріває їм душу.
Побутує думка, що в подібні заклади потрапляють люди, які не мають надії на одужання. Це зовсім не так. У відділенні в разі потреби кожному надається медична допомога, проводиться повне медичне обстеження та психологічна підтримка.
У Великому Дирчині в затишному будинку люди, чия старість нібито була приречена на самотність, знайшли свою нову родину, яка її любить і знає всі бажання й потреби. Тут вони знайшли віру, надію та любов, яку дарують працівники центру. Адже працівник соціальної сфери – це не посада і не обов’язок, – це покликання та спосіб життя. І головне в такій непростій професії – не розгубити тієї доброти і співчуття у щоденних буднях. Тож кожен сюди приходить працювати саме за покликанням серця.
–
Тетяна РОМАНЮК, «Новини Городнянщини»
Источник: Челайн
