«Тільки щасливе дитинство та незабутні радісно проведені дитячі роки є запорукою та підґрунтям для впевненості, стабільності, успішності й людяності в дорослому житті»,- Наталія Грудницька.
Вона успішна, красива, сучасна та перспективна. В її очах постійно горить вогник активності. Вона весь час перебуває в русі й, здається, жодні проблеми та перешкоди не здатні збити її з шляху. Йдеться про Наталію Грудницьку – керівницю Деснянського басейнового управління водних ресурсів.
Наталія Грудницька:
Народилася 25 листопада 1980 року в місті Прилуки. У 2005 році закінчила Національний університет водного господарства та природокористування. У 2017 році призначена начальником Деснянського басейнового управління водних ресурсів.
Отже, сьогодні в рубриці «Люди» йтиметься саме про Наталію Грудницьку. Але цей випуск буде дещо особливим, адже йтиметься саме про дитинство пані Наталії.
«Дитинство згадую як безтурботний період життя. Виховувалася в звичайній простій сім’ї, де батьки постійно працювали. Мама – швачкою, тато – слюсарем. Часто згадується раннє дошкільне дитинство та смішні моменти з життя. Наприклад, самостійно ухвалене рішення підрізати волосся в період відсутності батьків.
Або удати, що спиш, щоб бабуся швидше пішла додому, і, дочекавшись маму з другої зміни, о 12-й годині ночі показувати їй елементи нового танцю, який вивчали в садочку.
Шкільні роки пройшли в звичайній школі. Серед улюблених предметів були математика та українська мова. Мріяла грати на фортепіано і плакала, щоб батьки мені його купили та віддали на навчання в музичну школу. Через чотири роки плакала, аби мене звідти забрали, а фортепіано продали.
На вихідні часто залишалася в бабусі з дідусем, де кожного ранку квартирою розносився запашний аромат супчику з куркою. Бабусині пиріжки з вишнями та маком – це взагалі щось фантастичне.
Біля бабусиного будинку ріс фруктовий сад, і ми з друзями зазвичай брали ковдру та йшли гуляти до саду. Ми тоді не мали гаджетів і нашими заняттями були піжмурки та інші рухливі ігри, ми захоплено лазили по деревах і завжди знаходили для себе розваги.
І сьогодні згадую наймоторошнішу історію з дитинства, коли ми з друзями, граючись, забралися на дах 5-поверхового будинку. Поруч проходив сусідський дідусь, роздратованості та здивованості якого не було меж. Дякувати Богу, все закінчилося добре, але вдома того вечора нам було не до розваг…
Якщо в тебе є молодші сестра чи брат, ти автоматично стаєш нянькою. Я не виняток. У 7 із половиною років в сім’ї народилася моя молодша сестра, яку дуже часто залишали на мене, тому вже змалечку в мене виховувалося відчуття відповідальності.
Якщо треба було покласти її спати, я грала на фортепіано, таким чином поєднуючи приємне з корисним. У результаті – і домашнє завдання з музичної школи вивчене, і сестра спить.
Потім був технікум, студентські роки, перше побачення, мрії про доросле життя…
Згадка про дитинство завжди викликає лише позитивні емоції. А згадуючи дитинство, розумію, що воно було щасливим. Тільки щасливе дитинство та незабутні радісно проведені дитячі роки є запорукою та підґрунтям для впевненості, стабільності, успішності й людяності в дорослому житті. Нехай всі діти на планеті будуть щасливими».
–
Павло Солодовник
Источник: Челайн
