Відкрита до спілкування, але має табу на теми про особисте життя, благодійність і плани на майбутнє. Це про нашу гостю рубрики «Люди» Тетяну Терещенко.
«Я – щаслива людина, адже Бог подарував мені прекрасних батьків, які своїм прикладом навчили мене бути хорошою людиною. Це і є моєю рисою – поводитися як хороша людина. Я – оптимістка, адже ніколи не втрачаю цю рису навіть у найскладніших випадках свого життя. У мене цікава робота, гарне оточення та прекрасні друзі. Найбільше на світі я люблю свою маму і донечку, а ще я люблю море», – так коротко характеризує себе Тетяна.
Що найбільше цінуєте в людях?
Ціную нормальні людські якості. Щирість, доброту, почуття гумору, здатність бути людиною, а не створінням. Мені подобаються люди, які вміють думати, які щось роблять від щирого серця, а не лише задля привернення уваги. Всі люди абсолютно різні. Кожен із нас вірить у свою унікальність. Треба це пам’ятати та поважати одне одного.
Тетяно, розкажіть про себе.
Народилася в Чернігові. Завжди була активною, але не проблемною дитиною. Мама розповідала, що коли були перевірки управління освіти, то вихователі завжди просили привести мене до садочка, бо я гарно розповідала вірші, дуже рано навчилася читати та рахувати. В школі теж добре навчалася. Захоплень було дуже багато. Чим я тільки не займалася… Малювання, танці, боротьба… Але надовго мого захоплення не вистачало і я так і не стала видатною художницею, танцівницею чи чемпіонкою з дзюдо. Як і більшість дівчат, мріяла бути вчителем. Писала списки учнів і ставила їм оцінки у власному журналі, зробленому із зошита. І лікарем хотіла бути, і дресирувальницею… Мрії постійно змінювалися, як і мої захоплення.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ірина Синельник про вибір професії, позитивний погляд на життя й подорожі
Розкажіть, де навчалися.
Недарма кажуть: «Мрійте обережно, адже мрії збуваються!» Так і сталося, я вступила до Чернігівського педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка. Спеціальність – фізика, трудове навчання ц основи підприємництва. Згідно з дипломом, я могла викладати ще креслення, астрономію, безпеку життєдіяльності. Бути педагогом на той час я вже не хотіла, але можу впевнено сказати, що диплом не є для мене просто папірцем. Я вчилася на складному технічному факультеті, тоді він називався індустріально-педагогічний. Фізика, вища математика, «сопромат», інші технічні дисципліни, а також педагогіка, психологія… Всі предмети так чи інакше вплинули на моє формування і дали свої плоди в подальшому житті. Я не шкодую, що закінчила саме цей виш. Прекрасні педагоги, атмосфера, а ще найкращі друзі мені дісталися саме зі студентських років.
Яким був ваш трудовий шлях? Як потрапили на радіо?
Коли я була на третьому курсі університету, помер тато… Було дуже складно, важкі часи і для держави, і для всіх нас. Я пішла працювати. Пропускала університет, мене навіть хотіли відрахувати за невідпрацьовані лабораторні, практичні заняття. Декан викликав до себе і спитав, чому була відсутня. Розповіла все, як є. Він дозволив мені складати заліки й іспити. Дуже вдячна за цю можливість. Після того я вирішила написати дипломну роботу, яку захистила на «відмінно», мені було дуже важливо довести, що я достойна випускниця. Спершу працювала вихователем у садочку, але одразу вирішила, що це не для мене. Я дуже люблю дітей, вони мене теж, та я не бачила там перспектив для себе особисто. А ще найбільше мене дратувала необхідність писати щоденні плани. Хто писав, той зрозуміє. Потім я працювала в дилера мобільного зв’язку. На той час це було дуже престижно. Я вчилася, відвідувала тренінги, складала іспити. Потім – декретна відпустка, і після неї вже шукала нову роботу (попередня компанія припинила свою діяльність). А далі все пішло якось не за моїм сценарієм. Подруга сказала, що на обласному радіо шукають журналістів. Я одразу відкинула цю пропозицію, адже ніколи себе й не уявляла в цій сфері. А потім зібралася і пішла. Мені дали завдання – написати матеріал про вибори. Довелося піти, проголосувати, аби перенести свої відчуття на папір. І мені пощастило два з половиною роки працювати на обласному радіо. Саме завдяки досвіду роботи в цій сфері склалася моя подальша кар’єра. Ще працювала в департаменті інформдіяльності в обласній адміністрації. Тепер – помічник народного депутат України Валерія Давиденка. І саме тут я поєдную роботу і з журналістами, і з політиками.
Як ви можете охарактеризувати сучасне радіо? Що ви побажали б «радійникам» у Всесвітній день радіо?
Сьогодні тенденція така, що основним каналом отримання інформації ми вважаємо інтернет. В інтернеті ми читаємо газети, дивимося телепередачі, спостерігаємо за прямими трансляціями та сюжетами в записі. Так само радіо теж часто слухаємо через інтернет. Але інтернет не буде вважатися засобом масової інформації, якщо від нього відокремити всі перераховані ланки. Кожен ЗМІ є важливою складовою. На мою думку, радіо буде жити вічно, просто змінюватиме свій формат. Адже не так давно були часи, коли воно було лише дротовим, а зараз зовсім інші цифрові можливості. Я бажаю всім працівникам радіо безмежних можливостей. Підтримки від держави. Сприяння місцевої влади. Дуже хочеться, щоб радійники і надалі створювали потрібний контент. Щоб їх могли почути вдячні слухачі в кожному куточку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Тетяна Романова про хлопчачі інтереси, гостре відчуття справедливості та дороговартісні хобі
Які у вас хобі, улюблені заняття?
Максимальну кількість вільного часу я віддаю своєму Олександру Македонському (так називаю свою донечку Сашу). Їй 13 років, вона моя найкраща подружка. Вона – моє хобі, вона – моє улюблене заняття. Останнім часом я дуже люблю читати. Люблю розумне фізичне навантаження, плаваю. Дуже багато ходжу пішки. Коли тепло, разом із донькою любимо ходити містом, гуляти з собакою. В середньому виходить по 6 кілометрів (якщо вірити телефонному додатку). Це в нас, а от у нашої чотирилапої подружки Елі виходить значно більше, тому, коли ми повертаємося додому, втомлюється й проситься на руки. Дуже люблю тварин. У мене вдома ще є кіт, якого Саша принесла з вулиці. Раніше я постійно збирала якісь колекції. Монети, листівки, янголи… Колись було дуже багато статуеток янголят, але ще маленькою донька багато з них розбила, а вцілілих ми подарували її друзям. А от колекцію листівок зберігаю і іноді передивляюся. Дуже цікаві є екземпляри.
Улюблені місця відпочинку?
Моя пристрасть – це море. Його велич і безмежна краса, його потужність дарують мені цілу гаму емоцій. Я, напевно, в минулому житті була дельфіном. Саме там особливе повітря, особливий стан душі, особливий настрій і абсолютна гармонія. Море дарує щастя і спокій. Запам’яталося найбільше моє перше враження від кольору та прозорості води Червоного моря. Сольовий склад морської води майже ідентичний складу нашої крові, напевно, це пояснює той комфорт, який відчуває наше тіло в морській воді. Море – це моя стихія. Коли пливеш – і під тобою метри глибини, відкривається дивовижний світ… Я точно була дельфіном J
Як людина, яка народилася і виросла в Чернігові, охарактеризуйте своє місто. Що ви змінили б?
Я обожнюю своє місто. Я завжди про нього розповідаю іншим і запрошую до нас у гості. Неймовірна енергетика та краса наших святинь, зелені вулиці, затишні кав’ярні нікого не лишають байдужими. Коли опиняюся у великих містах, одразу розумію, як у нас все зручно і спокійно. Я не хотіла б щось міняти, краще зберегти те, що нам дісталося – природу, історичні пам’ятки. Дуже хочеться, щоб з’явився аквапарк. Впевнена, що багато чернігівців і гостей міста залюбки його відвідували б. Наше місто – прекрасне. Ми маємо дбати про нього.
–
Источник: Челайн
