Життя кожного українця 24 лютого розділилося на «до» і «після». Чернігівка Алла Шуман не стала винятком. І сьогодні в рубриці «Люди» дівчина поділилася своєю історією.
Аллі – 24 роки, вона дуже любить життя, бере від нього максимум. Любить активності: їздити на велосипеді, грати в волейбол із друзями та просто постійно бути в русі.
Зараз Алла працює нянею в Чернігові і майже кожен день проводить із дітками. Хоча ще 23 лютого працювала у великому торговельному центрі міста. Але про все по черзі.
Життя ДО війни
Розкажи про життя до того, як росія напала на Україну. За чим сумуєш найбільше?
До війни я жила звичайним життям. Ходила на роботу, зустрічалась з друзями, будувала плани на майбутнє. Ми жили і були просто щасливими у своїй країні, просто кайфували і все.
Сумую… Мабуть, як і кожна людина, за спокійним стабільним життям. Життям без сирен і тривожних ранків, за постійним місцем роботи та колегами, з якими пропрацювала п’ять років.
Зараз ти працюєш нянею, розкажи про професію докладніше. Як прийшла до неї?
Щойно закінчилися активні бойові дії в місті, я з сім’єю повернулася до Чернігова. Оскільки «Епіцентр», у якому я працювала, окупанти знищили вщент, я залишилася без роботи і треба було шукати нову.
У квітні Чернігів тільки оговтувався і треба було викручуватися. Я подумала над тим, що вмію, і згадала про свій досвід роботи з дітьми й актуальність цієї професії зараз. Удома мене підтримали батьки та друзі. Бо знають, як я із дітьми знаходжу спільну мову.
Тоді я створила сторінку в Інстаграм, оформила, попросила подружок зробити рекламу і все пішло.
У цій професії мені подобається, що всі діти різні, різний характер, вік, виховання, мені так цікаво вивчати їх. Дивитись, як із кожним разом дітки дедалі більше звикають до мене, інакше поводяться, краще гуляють. І я звикаю до них, вони вже такі мої-мої.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: оборона Чернігова, полон і плани на майбутнє Василя Фісенка
Який маєш досвід роботи з дітьми?
Коли мені було 18 років, нам із сестрою запропонували роботу в Карпатах. Саме там відпочивали наші знайомі і, коли почули про вакансію аніматора, зателефонували мені. Оскільки я постійно йду на контакт із дітками, гарно з ними ладнаю і взагалі обожнюю їх, я погодилася. Працювала з дітками різного віку: від 2-х років до 13-ти.
Мені дуже подобалося! Постійні душевні розмови, ігри, квести, ми класно проводили час. Я так до них звикла, але це була сезонна робота на літо, за три місяці хтось приїздив на відпочинок, хтось їхав. Отак і зрозуміла, що працювати з дітьми мені добре вдається.
Ти завжди на позитиві. От думаю, що може вивести тебе з себе?
Я взагалі оптиміст, але в цей складний час мене найбільше обурює і засмучує те, що наразі ми не можемо проживати своє життя повноцінно. Воно наче стало на паузу.
І ці постійні тривоги, поганий сон, відсутність стабільності в житті, я вже не кажу про плани на майбутнє. Оце все може накривати та виводити. А взагалі я завжди на позитиві. Навіть у складних ситуаціях.
Як пригадуєш перший день війни? Що було найстрашніше?
6:30 ранку – дзвінок від подружки. Скидаю, думаю, потім передзвоню. Телефонує другий раз, беру слухавку: «Алло, війна почалася». Зараз, як згадую, сльози на очах. Ми з чоловіком до кінця не вірили, що це станеться. Не збирали тривожної валізи, не читали новин про це, намагалися абстрагуватися від цього.
Але, на жаль, це сталося…
Я не знаю, що робити, мені на 10:00 на роботу, пишу в робочий чат: «Що робимо? Які дії? На роботу виходимо?».
Оскільки ми живемо біля військової частини, вирішили поїхати до мами. Як я вважала тоді, що в більш безпечне місце. Але це було не зовсім так..
Найстрашніше було чути гул літаків, здається, що ось-ось прилетить просто в наш будинок, тоді просто сиділи і молилися… Але перед очима пролітало все життя…
Чи віриш у перемогу? Якою бачиш країну через кілька років?
Вірю! Ми обов’язково переможемо! Потрібні тільки час і зброя!
Щодня з чоловіком слухаємо оперативну обстановку від військового експерта та радіємо всім перемогам наших Героїв, як вони маленькими кроками, але впевнено звільняють наші території від окупантів. І це – радує!
Україну бачу Незалежною! Міста всі відновлені, відбудовані. Ми починаємо жити новим життям – на нашій нескореній землі! Наші військові проходять курси лікування та відновлення. Сім’ям, які залишились без домівок, виділили житло, люди починають жити спокійним, мирним і щасливим життям.
Спілкувалась Наталі Солодовник
–
