Дітям потрібна мама. Усміхнена і бадьора мама. І я зараз не тільки про немовлят і підлітків. Люди і в 30 років, і в 50 – ще діти, які хочуть бачить поруч маму.
Маму, яка з усмішкою зустрічає їх із дороги, з навчання чи звідки там повернулась дитина, яку так давно чекали (хоч, можливо, минуло лише три чи п’ять днів після від’їзду).
Дітям потрібна не картопля, молоко і та всяка всячина, на яку пішли всі сили мами, і вона вже не подужає усміхатись, бо насправді може не відчувати ні рук, ні ніг від роботи.
Особливо це стосується мам, які живуть у селі. Це, скоріше за все, не мої розмірковування, це – моє звернення. До мам, які думають, що їхній дитині насамперед потрібні їхні овочі, фрукти, м’ясо, яйця та все інше, на що в селі батьки витрачають увесь свій вільний час і пірнають у роботу з головою. Вони вже й не можуть уявити та повірити в те, що їхній дитині потрібні саме вони, а не ці гектари грядок випещених плодів.
Безперечно, це добре, коли є в селі все своє – вирощене, випещене. Це смачно і корисно, бо вирощене з любов’ю, бо вкладені в це всі сили. Але ж, можливо, справа у кількості?
Я не збагну, чому наші мами не розуміють, що не їхні грядки і картопля потрібні їхнім дітям. Дітям потрібна насамперед мама, сповнена здоров’я й сил, усміхнена мама. А не мама з мішками картоплі, моркви, відрами молока.
Мами, подивіться на своїх мам або ж уже просто згадайте. Пам’ятаєте їхні сумки та стомлені руки? А тепер поставте на ваги: материнську усмішку й кошики плодів…
–
Источник: Челайн
