За інформацією: Суспільне Чернігів.
Ганна Волевач. Суспільне Чернігів
Ганна Волевач живе через кілька хат від Валентини Онос. Будинки вже нежилі, тому жінки вважають одна одну сусідками. Жінки ходять одна до одної в гості та, коли треба, допомагають по господарству.
"І нам так ловко. Тихо. А ви знаєте, колись пісня була «Тут все моє». От ідеш і думаєш: «Тут все моє». Колись же хатки у кучі були, щоб курка не ступила, щоб межі не різонути. А тепер іди, що хочеш роби: співай, кричи, матюкайсь. Ех! Городити не треба, бо ж ніхто не зайде. А лисиця хоче – нехай іде", — каже Валентина Онос.
За словами жінок, лисиці тут часті гості. Одна задавила у Ганни Волевач двох курей та півня. Хоч Великий Ліс офіційно є селом, місцеві називають себе хуторянами.
Валентина Онос. Суспільне Чернігів"Ой, у нас хутір красивий був, скільки було людей. Ще баба була молодою, скільки хлопців їздило — з усіх сіл. У нас же село яке — приблуди всі. Здебільшого, ніде людям було будуватися: іваньківці тут, і розливці, і радичівці. Тоді ж людей не випускали з села. Паспортів же не давали. Це, може, у 1970 році почали давати паспорти, то повиїжджали".
Раніше в цьому селі, кажуть жінки, була і робота.
"У нас же, не думайте, у нас ферми були тут. І млин у найперших. Не було ні в Іванькові, ніде — у нас, і електрика у нас, і все у нас. А скоту: і коней, і корів, і свиней. Завод у нас цеглу виробляв", — каже Ганна Волевач.
Одна з газет у селі Великий Ліс на Чернігівщині. Суспільне Чернігів
Зараз зв'язок зі світом у Великому Лісі – діти, які приїздять в гості, та телевізор з газетами. Хоч село після децентралізації стало належати до Понорницької громади, місцеві продовжують виписувати газету з колишнього райцентру – Коропа, бо, як кажуть, звикли.
"І за Короп хочеться дізнатись, і після Коропа. А воно ж мало пишеться. Мало. Раз на місяць тільки привозять. І чекаєш. І школу хочеш побачити й інше. А вони в Інтернет повиставляють і все… Для нас треба, щоб у газеті більше було".
Ганна Волевач каже: торік газету не виписала, то читала сусідчину.
Кущі калини у селі Великий Ліс на Чернігівщині. Суспільне Чернігів"Я там усе прочитаю. А це кажу, на цей рік, буду чи не буду, а «Нові горизонти» та «Вісник» виписуй. Гроші грошима. Нахріна вони? То не гроші, що лежать, а що біжать".
Від думок про війну відволікаються роботою, розповідають місцеві жительки.
"То ж робиш, себе сам задурюєш. Особливо у цей час, то не можна лежати — що попало в голову лізе, там те, там те, а то працюєш, ходиш. Гарбузів багато насаджуємо, картоплю. Поки повибираємо, поки натягаємо, заготівлю на зиму робимо".
Фотографії рідних Ганни Волевач. Суспільне Чернігів
Їхати з села, кажуть жінки, нікуди не хочуть.
"Мене забирають двадцять разів. Учора були, то тільки поїхали. Поутепляв усе чисто поросяті, дров нарубав, вікна повставляв. Будем тут, поки вже не подужаємо".
