Усі захоплення та заняття до душі, які стають справою життя, зазвичай родом із дитинства. Це стосується і спортивних вподобань. І роль першого тренера на шляху до спортивного олімпу здебільшого дуже значуща. Бо це особливий дорослий у житті дитини, який знайомить її зі світом спорту.
Тренер розвиває в юному спортсмені певні якості, формує вміння та вкладає душу, ділиться знаннями, які сам має. Саме робота першого тренера багато в чому визначає здібності та подальший шлях дитини.
Робота всіх тренерів, які працюють із дітьми, – надзвичайно важлива. Зокрема й Олександра Кухаренка, тренера з футболу ДЮСШ міста Сновськ.
Як працюється в нинішніх реаліях – у розмові з паном Олександром.
Олександре, як давно тренуєте діток?
Із 2012 року, тобто вже 11 років. Набираю дітей із 6-7 років. По-перше, вчимо дітей бути людьми, ввічливості, з повагою ставитися одне до одного, шанувати старших й інших чеснот. І звісно, розвиваємо фізичні якості.
Дуже амбітних спортивних цілей не ставимо. Але якщо якась футбольна зірочка засвітиться в нас на Сновщині, будемо дуже-дуже раді. Я намагаюся талановитих дітей просувати далі, аби вони розвивали свій талант, щоб тренувалися не в Сновську, а в більш професійних командах. Виховати когось зіркового дуже хотілося б.
То перспективні діти є?
Так.Шестеро наших вихідців нині тренуються в чернігівській «Десні». Це хороший результат для нашого міста.
Чи багато хлопчиків хочуть у футбол нині грати?
Авжеж. Але в нас містечко маленьке і різних гуртків багато, то дітям є із чого вибрати. У мене тренуються приблизно 80 дітей.
Новачків нині набираєте?
Звісно. Дітей, які цьогоріч підуть до першого класу. До речі, навіть телефонували троє батьків щодо дітей 2018 року народження, тобто п’ятирічних хочуть привести на тренування. Але офіційно взяти їх не можемо, втім, не відмовляюся, щоб діти прийшли, подивилися, спробували. Батьки хочуть, щоб діти розвивалися, а я не проти.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Краєвиди, які дарують спокій і натхнення жити: художнє захоплення чернігівської журналістки
Перед якими основними проблемами чи труднощами постаєте в роботі?
Проблема завжди одна – фінансування. Із дітьми спільну мову знаходжу. Тож проблем із порозумінням і дисципліною немає.
А от виїхати на змагання, куди запрошують, не так просто, бо з фінансуванням негаразди. Якщо автобус нам колись виділять, то й добре. Всі поїздки переважно за батьківські та спонсорські кошти. Допомагає Олександр Якубін, якщо прошу його про підтримку – не відмовляє. Місцева влада також чим може допомагає. За що велика вдячність.
М’ячі, форму, інвентар маєте?
Так, але ж знову все – за рахунок батьків і благодійників.Батьки самі бачать, коли форма вже вкрай потрібна.
Реалії прикордоння впливають на тренувальний процес?
Деякі дітки виїхали, але небагато. Щонайбільше, п’ятеро з моєї секції. І нині, хоч і війна, ніхто з моїх вихованців не закинув тренування. Тихенько тренуємося, дітки ходять, бо хочуть займатися, а ми їм у цьому не відмовляємо.
Оце недавно по лінії ВФСТ «Колос» їздили на чемпіонат України, організований у місті Берегове Закарпатської області. Діти нашої громади зайняли п’яте місце. Дітям дуже сподобалося, трішки відволіклися від нинішніх непростих реалій.
Про які зміни в спортивній сфері мріється, чого хотілося б?
Побільше талановитих дітей і взагалі, щоб більше дітей займалися футболом. Щоб ми їздили на змагання не тільки по Україні, а й за кордон, щоб на це виділяли кошти. А не щоб батьки за все платили. Хочеться, аби дітки бачили світ, розвивалися. Я цього щиро хочу, бо фанат своєї справи.
Також у Сновську дуже гарна спортивна школа. Ремонт зробили, а ось футбольне поле геть ніяке, в кепському стані. Були розмови на рівні області, щоб нам його зробити. То дуже хотілося б, щоб це все стало дійсністю. Бо в нас в Україні всього 5 чи 10 відсотків футбольних полів належної якості.
Ірина Осташко
