Село Данівка на початку війни стало непереборною перепоною для окупантів. Вони не змогли потрапити в населений пункт з боку Бобровиці. І київська траса залишилась закритою для російської техніки. Про те, як це сталося і як нині живе Данівський старостинський округ Козелецької територіальної громади – розповіла староста Антоніна Мороз.
«24 лютого мене о 6-й ранку розбудив чоловік словами, що дзвонить моя колишня колега і вчителька нашого навчального закладу Ольга Бондарець, нині директорка школи в Новгороді-Сіверському. Ольга Валеріївна повідомила, що – війна і російська військова техніка вже перетнула кордон. – Розповідає Антоніна Анатоліївна. – Для мене це був повний шок. Я одразу поїхала на роботу. А під старостатом уже зібралося море людей. І не просто так. Багато хто приніс різні продукти, консервацію, овочі. Далі почали зносити речі – від теплого чоловічого одягу та ковдр до шкарпеток – усе, що потрібно для військових. І все це ми повезли в Козелець, до селищної ради».
Коли з територіального центру комплектування та соціальної підтримки (колишнього військкомату) зателефонували, щоби приїхали чоловіки віком до 60 років, то більшість данівців вирушила в Козелець вступати в тероборону. Одразу записалося 25 чоловіків. А потім додавалися ще і ще.
«Наш односелець, учасник АТО, та інші місцеві чоловіки повідомили, що через Данівку йде танкова дорога, – розповідає далі пані Антоніна. – І вони відтак сказали: з Бобровиці точно буде наступ. тому треба валити ліс біля Браниці. І зробили це дуже швидко. З усіх боків від шляху. Вали були заввишки подекуди, може, з триповерховий будинок. І дуже довгі. Наробили й коктейлів Молотова та закопали під лісом… І на четвертий чи п’ятий день колона ворожих танків підійшла. Ми постійно спілкувалися з Кариною Артюх, депутаткою нашої територіальної громади, кураторкою Данівського старостинського округу, вона весь час контактувала з військовими. Ми передавали їй, скільки російської техніки пройшло й зупинилося біля наших перешкод – про те повідомляли браничани. І говорили, що росіяни намагаються розібрати завали. Передали й координати. Мені сказали попередити людей, щоби не боялися, бо наші будуть стріляти. І згодом почався шквальний обстріл. Вороги відступили до Браниці. До нас дійшли чутки, що росіяни готові здатися. Як мені сказали, військові та священник вирушили на перемовини. Солдати були готові до полону. Офіцери вирішили, що подумають до ранку. Але одразу поїхали знову розбирати завали. І наші військові знову накрили їх вогнем. Ми весь час були на зв’язку з Кариною Артюх. І доповідали про кожен крок загарбників. А ті знову повернулися до Браниці.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На білоруському заводі біля Чернігівщини комплектують іранські дрони – керівник «Білого легіону»
В селі окупанти людей не оббирали, а просили їжу. Проте зачинений магазин пограбували. Потім із бензовозів заправляли техніку. І вона рушила в бік Бобровиці. Наші на тому шляху їх іще раз обстріляли. Тож у Данівку росіяни не зайшли. І більше спроб іти в наш бік не робили».
Антоніна Мороз розповідає про своїх людей із захопленням. Дякують данівці тероборонівцям за ідею – з лісовими завалами. До речі, тоді ніхто не загинув. Дуже вдячні депутатці Карині Артюх, котра була на передовій разом із нашими воїнами. Допомагала вона і з гуманітаркою. Адже неподалік був склад, куди протягом вторгнення і потім надходили багатотонні вантажі, постійно приїздили фури. А керувала й координувала цей процес голова Чернігівської обласної ради Олена Борисівна Дмитренко.
«Ми раді, що жодна людина не постраждала, – підкреслює Антоніна Анатоліївна. – Хоча з усіх боків гупало… А коли окупанти покинули Чернігівщину, на мобілізацію з’їхалася вся Данівка. 27 хлопців наших сьогодні на позиціях і в Бахмуті, і в Харкові, і в Чернігові».
Опікувався старостат і переселенцями. Їх 169 мешкало в Данівці й Курганському. І всі жителі були повністю забезпеченими продуктами, одягом гігієнічними засобами. Хліб для людей пекли в ресторані «Вакула», що на трасі, – там відкрили пекарню. Все це організувала директорка «Вакули» Наталія Мороз, депутатка Козелецької селищної ради, волонтерка.
У Данівському ліцеї вчителі з односельцями постійно плели маскувальні сітки, вже особливо не звертаючи уваги на вибухи. І відвозили на блок-пости, що були навколо. Організували цю роботу директор та завуч Андрій Олександрович і Надія Трохимівна Савенки. Також сюди постійно зносили продукти й теплі речі, тут готували обіди для тероборони. І збирали та збирають кошти для ЗСУ.
Нині в ліцеї інтенсивно обладнується під укриття підвал. Відтак учні зможуть ходити на заняття. За кошти управління освіти й селищної ради, та групи компаній «АгроЗем Холдинг» уже відремонтовано систему опалення.
Хоч і війна, але до Святого Миколая для дітей біля ліцею організували гарне свято. Дітвора отримала солодкі подарунки, про це також подбали спонсори, зокрема, й від групи компаній «АгроЗем Холдинг».
Пані Антоніна говорить, що нині виконання запланованих проєктів для старостинського округу відкладається. Але люди це розуміють. Бо ж війна, і всі сили спрямовуються на відсіч ворогові та перемогу. Але напоготові до втілення проєкти на освітлення і ремонт доріг.
Загалом, роботи вистачає. Переселенці (їх нині 25), багатодітні та малозабезпечені сім’ї, самотні люди, пенсіонери отримували багато гуманітарної допомоги. Данівці ж тепер самі збирають гуманітарні вантажі на той же Бахмут. Уже поїхало дві вантажівки потрібних продуктів та речей. А тепер військові просять картоплі. То готують черговий транш.
Відключення світла теж людей не лякає. Через двір селяни мають генератори. Й підзарядити телефони чи ліхтарики для тих, кому це потрібно, – не проблема.
«Усе можна пережити, аби тільки війна скоріше закінчилася переможним миром, – говорить Антоніна Анатоліївна. – Моя мама родом із Попасної на Луганщині, а населеного пункту сьогодні практично вже немає… Люди на Чернігівщині теж пережили немало в лютому-березні. Тому хочемо швидше миру, працювати й рухатися вперед задля своєї країни, аби жити вільно й щасливо на рідній землі».
–
Джерело: Деснянська правда
