За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Суспільне Чернігів
Поки Чернігів оговтується після перших боїв, російські війська обходять місто з заходу, сподіваючись дістатися київської траси. На заваді цим планам стає підірваний міст у Шестовиці, а також село Киїнка — фактично західні ворота до Чернігова, куди стягують підрозділи Збройних Сил. Про все це йдеться у другій серії документального фільму Суспільного "Битва за Чернігів".
"Якщо реально подивитися, що тут було у цій Киїнці, їм би тут дуже важко було пройти. Дуже було багато озброєння у військових. Військові були налаштовані так, що якби вони були живі, ніхто б тут не пройшов", — каже боєць 119-ї бригади тероборони із позивним "Доцент".
28 лютого Киїнку накривають двома пакетами касетних боєприпасів — гинуть троє поліцейських, ще 16 отримують травми. Позиції в лісі за селом, поблизу ключової автомобільної розв’язки під назвою "Клевер" займають військовослужбовці обласного та районних центрів комплектування — як кадрові, так і призвані за мобілізацією, як Сергій Воробйов.
"Щоб ви розуміли, тоді у військкоматі лишилося один-два офіцери, два наряди для того, щоб охороняти КПП і там кіт ходив ще. Тобто, весь повністю військкомат був розосереджений по всіх позиціях", — говорить Воробйов.
Сергій Воробйов. ФОТО: Суспільне Чернігів
П'ять боїв
Позиції у лісі поблизу автомобільної розв'язки назвуть "Спарта".
"Бо були дуже важкі житлові умови. Було так холодно, що ти прокидаєшся від болю і розумієш, що цей біль — це якраз тремтіння непереборне. Декілька перших ночей я думав, що не виживу, а просто замерзну".
Головним завданням "спартанців" було не пропустити ворожі колони трасою. Для цього на дорозі робили завали, а також готувалися зустрічати російську бронетехніку.
Шеврон бійців з позиції «Спарта». ФОТО: Суспільне Чернігів
"Нам видали чотири РПГ до кожного по певній кількості пусків. У нас ні броніків, ні касок, ні підствольних гранатометів, тільки автомати й РПГ, ще й ручні гранати Ф-1 приблизно по дві на кожного".
За словами Воробйова, на цій позиції було приблизно п'ять боїв, а росіяни, коли відчували супротив, просто відступали.
"Хаймарсів у нас не було, джавелінів у нас не було, але у нас було дуже велике бажання відстояти місто. Після того, як вони зрозуміли, що тут барикада і тут є спротив, вони почали об’їжджати нашу позицію через Михайло-Коцюбинське".
Залишки української бронетехніки. ФОТО: Суспільне Чернігів
"Навіть не встигли познайомитись з підкріпленням"
Не змігши пройти ці позиції, росіяни починають рівняти їх з землею. У лісі, в якому і була позиція "Спарта" майже не залишилось жодного вцілілого дерева.
"Вони були впевнені, що у нас тут весь ліс зайнятий військами. Річ у тім, що наші танки ж працювали. Як там називають? Маневрова війна. Тобто, вони виїхали звідти постріляли, звідти постріляли. Я так думаю, що з їх точки зору там танк, там танк. Вони думали, що тут всюди все є".
На позиції "Спарта" були втрати.
"Отут у нас були перші загиблі. Тут був Володя Сех загиблий, капітан. Нам поставили задачу зайняти рубіж, побудувати вогневі позиції. Вночі був авіанальот, і ракета чи бомба влучила в дерево й уламками… Один загиблий і вісім поранених. Гатили там з танків багато, артилерією, авіацією, "Градами".
Квіти на місці загибелі бійців. ФОТО: Суспільне Чернігів
Під час одного з таких ударів по позиціях в лісі загинули двоє бійців.
"До нас прийшло підкріплення. І ми навіть не встигли з ними познайомитись, бо вони загинули десь протягом 2-3 годин. Їм дали задачу ось тут копати окоп. І був нальот, перший розрив був десь біля дороги. Треба було лягти там, де лежиш. А вони чомусь скочили й побігли в бік села. Другий розрив, і вони загинули".
Від снайперської кулі на "Спарті" гине ще один боєць. Сергій Воробйов пригадує — він мав поганий зір і єдине, що просив доставити йому на позицію — це окуляри.
"Я зв’язуюсь з волонтерами, кажу: “Можна мені окуляри, у бійця там -4”. Знайшли у Львові й кажуть, що передадуть. І якось в ніч він якраз чергував з тепловізором. Зайшов ворог, і снайпер його вбив. Я вже на ранок дзвоню, кажу: “Вже окуляри не потрібні”.