За інформацією: Суспільне Чернігів.
На колажі зображена переселенка з Білозерського Донецької області Поліна Руда на фоні будівель у Корюківці. Суспільне Чернігів
«Корюківка — простір можливостей». Табличка з таким гаслом зустрічає нас при в’їзді у місто. І одразу викликає суперечність через розбиту поруч теплову електростанцію. Хоча ще донедавна, до повномасштабної війни, Корюківська громада була таким простором й активно залучала та реалізовувала проєкти для різних вікових категорій. А тепер це територія можливих бойових дійКорюківська громада увійшла до переліку територій можливих бойових дій. Про це йдеться в наказі Мінреінтеграції від 20.12.2023 р. №363, який набрав чинності 25 січня 2024 року. та здебільшого — переселенців. Люди сюди переїжджають зі своїх громад і сіл, які розташовані у безпосередній близькості до російського кордону та перебувають під постійними атаками. Зокрема із сіл, де оголошують обов’язкову евакуацію. Також до Корюківки доїжджають і з різних регіонів України. Наприклад, Поліна Руда з Білозерського Донецької області, яке нині перебуває в зоні активних бойових дій та поряд з лінією фронту на Добропільському напрямку.
Ми вирушили до Корюківки, що на Чернігівщині, аби подивитися, як живе «простір можливостей» зараз. Поспілкувалися з переселенцями і відвідали Центр дитячої та юнацької творчості, який місцеві називають «Будинком школяра». Він пережив Другу світову війну, але в листопаді 2025-го його знищили російські безпілотники. Як змінилася Корюківка та загалом громада з посиленням російських дронових атак — читайте у репортажі Оксани Рекун.
На півночі області — як відпочинок, так і небезпека
Корюківка — місто на півночі Чернігівщини та центр однойменної громади. Щоб дістатися сюди з Чернігова автівкою, треба подолати 85 кілометрів в один бік. Туди ходить і громадський транспорт — «спринтери», які ми зустрічали дорогою туди й назад. Ті, хто хоч раз їздив тією дорогою, запам’ятають її тунелі з дерев. Особливо восени з різнокольоровим листям. Цей шлях проходить через низку сіл та ліси. У момент нашого відрядження обабіч дороги спостерігали не одного грибника. Їх цьогоріч, із врожаєм у лісі, доволі багато. Заборона на відвідування лісів у зв’язку з уведенням воєнного стану людей не зупиняє. Хтось приїздить відпочити, а для місцевих це заробіток. Порушує лише цю, на перший погляд, ідилію повітряна тривога й російські безпілотники в небі. Корюківку та громаду вони атакують щодня. І не лише БпЛА. На самому кордоні російські війська обстрілюють українські села з мінометів, ствольної артилерії, РСЗВ та з іншої зброї. Про це, зокрема, повідомляють у своїх зведеннях прикордонники.
Табличка з гаслом «Корюківка — простір нових можливостей» при в’їзді до Корюківки Суспільне Чернігів
Розбита російськими атаками теплова електростанція при в’їзді до Корюківки Суспільне Чернігів
Розбита російськими атаками теплова електростанція при в’їзді до Корюківки Суспільне Чернігів
Через ці регулярні атаки з боку РФ Рада оборони Чернігівської області з 1 липня 2026 року оголосила обов’язкову евакуацію із 12 сіл у прикордонних громадах. У Корюківській евакуація стосувалася трьох сіл — Прибинь, Шишківка та Рудня. Відстань до Росії з Корюківки — 35 кілометрів. І саме місто періодично потерпає від атак РФ. Перше, що бачимо при в’їзді, — табличка з гаслом «Корюківка — простір нових можливостей» та розбита поруч теплова електростанція.
Місто зустрічає жовто-блакитними прапорами на кладовищі й наслідками прильотів.
Жовто-блакитні прапори на кладовищі у Корюківці Суспільне Чернігів
Жовто-блакитні прапори на кладовищі у Корюківці Суспільне Чернігів
Та попри все, у центрі Корюківки людно. Одна із причин — переселенці. З однією з них ми зустрілися в місцевому кафе, де жінка працює кухарем.
Патронатне виховання на кордоні з РФ
Ірині Коровай — 51 рік. Жінка 30 років жила у селі Прибинь, що за 11 кілометрів від російського кордону. Її чоловік служить у війську чотири роки. Їхні діти виїхали з села, тож вона залишилась там сама.
«Страшно, дуже страшно в Прибині. Тим паче самій. Ще сестра, яка живе поруч, підтримувала, але як приходить ніч, страшно жити. То я вирішила їхати до міста. Мене одразу забрали на роботу. 3 листопада вже буде рік, як я тут працюю та винаймаю житло. Але там залишилися коти, собаки, будинок, меблі. Приїжджаєш туди — плачеш. Не знаю, накриває. 30 років будувалися, народжували, працювали. І так все кинути. Посадили сади, наче стали «підніматися», тільки життя налагодилось, але війна все зіпсувала. Під час війни у мене там і онука народилася, але виїхали всі».
Ірина розповідає, що переселенцям, як і їй, важко фінансово налагодити свій побут в іншому місці.
«Треба і паркан поставити, й інші моменти. Це непідйомна така робота. Бо немає коштів, фінансування мале. Просто зібрався, приїхав. А потім думаєш… За рік я тільки речі перевезла. Тому що відмовлявся багато хто, не хотів їхати забирати речі, щоб вивезти необхідне. Все одно там все життя залишилось».
Ірина Коровай із села Прибинь. Суспільне Чернігів
У рідному селі, каже жінка, місцеві переважно жили завдяки лісу — збирали гриби та ягоди. Проте з посиленням російських дронових атак усе змінилося і до лісу стало небезпечно ходити.
«І навіть чоловік у відпустку приїжджав, просто походити, то дрони літають, і вже страшно. Вже ні грибів не хочеш, нічого. Так само ми й картоплю цього року посадили. Це чоловіка ідея була. Він мені казав: «А може, війна закінчиться, може, я приїду, і будемо далі жити?» Кажу: не буде цього. Картоплю-то ми викопали, але зерно у нас залишилося незмолочене, тому що нікому не треба. Та й картоплю як копали? Прислухалися: летить дрон — розбіглися всі».
Та попри виклики війни, Ірина має й досвід патронатного вихователя. Вона долучилася до загальнонаціонального проєкту ЮНІСЕФ «Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату».
«Два роки тому я брала на патронат немовлят. У мене було їх двоє: Сашенька та Ярославчик. Його взагалі з пологового брала. Він у мене пробув шість з половиною місяців. Сашенька — три місяці, потім я відмовилася. Від цієї роботи мені дуже важко було. Ще коли помічниця була — донька Анжела, але вона потім поїхала до Києва. Та й з фінансуванням було скрутно. Багато чого доводилося за свої гроші купувати і чекати на їхнє забезпечення».
Всього жінка за час цієї роботи брала на виховання п’ятьох дітей. З її слів, це дуже складно, хоч і до початку проходила спеціальне навчання.
«Я була як садочок — цілодобове виховання. Я розуміла, що це дуже важко буде. Але якщо була б чоловіча підтримка. Вона просто необхідна. У цій роботі мені потрібно було відпочивати, то коли приїжджали діти, вони мене підстраховували. Так, я кудись їздила на вихідні. Я на це вчилася, і я цього хотіла. Мені це подобалося. Або я себе так заглушала, тому що у мене чоловік воює і я хвилювалася, то мені треба днями себе завантажувати».
Забиті OSB-плитами вікна, двері від наслідків російських прильотів на одній із вулиць у Корюківці Суспільне Чернігів
Забиті OSB-плитами вікна, двері від наслідків російських прильотів на одній із вулиць у Корюківці Суспільне Чернігів
Один з магазинів у Корюківці Суспільне Чернігів
У Прибині жінка має рідну сестру, тож інколи їздить до неї. Розповідає, що наразі дорога проходить через антидронову сітку й постійно треба прислухатися. Та її сестра поки не збирається виїжджати.
«Вона каже, що нікуди їхати і немає фінансової подушки».
Та повернутися до рідної домівки Ірина все ж сподівається.
«Я ще навіть не так, а чоловік… Він до останнього не хотів. Таке. 30 років життя перекреслити, і треба знову кудись їхати, шукати. Це добре, що тут я знайшла роботу, житло. Але дуже важко. Знову ж сама. Війна просто всі плани, мрії закреслила. Ми вже в тому віці з чоловіком, ближче до пенсії. Нам залишилося розвести бджіл, посадити сад і просто тупати. Вдома чимось займатися своїм. Але ж…»
Дрон прилетів за сім метрів від будинку
Просто жити та чекати на пенсію планувала й 58-річна Валентина Сидоренко з села Перелюб, що за 13 кілометрів від російського кордону. 30 років жінка працювала завідувачкою сільської бібліотеки. Її закрили перед повномасштабною війною, і Валентина залишилась без роботи. Хоча, з її слів, хотіла ще працювати та шукала можливостей.
«Мені згадуються перші дні війни. Ви знаєте, звичайно, це для всіх було шоком. Як може бути війна, і як буде Росія нас обстрілювати, бо скільки сусідів там живуть? Та перші дні були важкі, як і для всіх. З хлібом були у нас проблеми. Але вдома були запаси і рятувала консервація».
Валентина Сидоренко з села Перелюб. Суспільне Чернігів
Чоловік Валентини, розповідає вона, працював лісничим у селі Тихоновичі, що теж розташоване за 12 кілометрів від кордону з РФ. Проте він залишив цю роботу рік тому через небезпеку обстрілів. Одразу після деокупації Чернігівщини (3 квітня 2022 року, — ред.) у Перелюбі було відносно безпечно. Люди жили звичним життям, доки російські війська не почали атакувати їх безпілотниками. В ніч із 4 на 5 листопада 2024 року, розповідає Валентина, поруч з їхнім будинком прилетіли два російські безпілотники.
«Ми були в хаті, коли прилетів перший дрон за сім метрів від нашого будинку. Він упав, і у нас одразу загорівся хлів. Він згорів за 40 хвилин. І сусідська хата згоріла, майстерня, й інші будинки були поруч. А другий приліт — я вже була на вулиці, тоді чоловік виганяв свою робочу машину. Я не знаю, як ми залишилися живі, це просто чудо. У нас із трьох дітей син найменший був вдома. Якраз був день народження чоловіка. Я дивуюсь, як не приїхали діти з Чернігова з онуками. Це мене тішило найбільше, що хоч вони не побачили це страхіття».
Жінку забрали до лікарні, розповідає Валентина, але вона відмовилась від лікування та поїхала додому. Там уже побачила пожежні машини і наслідки російського прильоту.
«Це шоковий такий стан. За що братися? Все побито, ворота висять, двері висять. Вікон немає. Дуже допомогли нам сусіди та особливо з чоловікової роботи, з Корюківського лісгоспу».
Родина вирішила відбудовуватись, не захотіла покидати ще батьківський будинок чоловіка. Валентина каже, що допоміг їм із цим майстер по дереву Микола Летута, який на той момент жив у прикордонній Шишківці, що за сім кілометрів від Росії.
«Тоді я так думала: якщо ми розкиснемо, ми ніколи не відбудуємось. Тим паче, що я нікуди не спішу, я без роботи. І так ми частинками, і вже на Новий рік пофарбували підлогу. Після всього цього почали частіше літати FPV-дрони. У селі стає небезпечно. І зараз там небезпечно. Але наше село ще не підлягає виселенню. Та й роботу мрії я не покидала».
Одна з вулиць у Корюківці. 9 жовтня 2026 рік Суспільне Чернігів
Одна з вулиць у Корюківці. 9 жовтня 2026 рік Суспільне Чернігів
Струмок Бречиця у Корюківці Суспільне Чернігів
Струмок Бречиця у Корюківці Суспільне Чернігів
Вказівник з назвами населених пунктів на автомобільній дорозі у Корюківці Суспільне Чернігів
Жінка каже, її запросили до Корюківки у клуб творчих людей «Перлина». Валентина стала писати оповідання й друкуватись у місцевій газеті. Згодом їй запропонували працювати в місцевому будинку культури асистентом режисера.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
«Мені не вистачало стажу до пенсії, та й мені сподобалось бути серед людей. І того року, перед Новим роком, коли ми збиралися в музеї, всі загадували бажання. А я оголосила всім, що хочу знайти роботу. Всі дуже здивувалися, коли я сказала, що тепер буду в Корюківці. «А як же ти будеш їздити? Чоловік там, а ти тут», — запитували мене. — «Це треба перетерпіти просто»».
Тепер жінка пише сценарії, промови, співає в хорі, долучається до читацьких об’єднань та щовихідних їздить до Перелюба додому, до чоловіка.
«Я живу на квартирі у своєї подруги в Корюківці. До села мені їхати 27 кілометрів. Дорога натягнута сіткою. Ми їдемо, прислухаємось, зупиняємось. На нашій вулиці, там де я живу, було вісім прильотів уже. Але ж летять і летять FPV-дрони. Гучно там. Але все одно, знаєте, треба якось жити. І я завжди думаю, що нам важко, а військовим ще важче. Ми працюємо і будемо працювати».
Вивозив речі, які наживав 35 років
Чоловік, якого згадувала Валентина, — 60-річний Микола Летута з Шишківки, який тепер також переселенець. Нині він живе у Корюківці й справу по дереву не полишив. Микола працює робітником з обслуговування у Центрі дитячої та юнацької творчості. Зі свого рідного села він виїхав після того, як у травні 2026 року російські безпілотники почали його спалювати.
«Прилетів FPV-дрон до сусіда в будинок. Це така тактика у них була, щоб люди втікали. До кордону з Росією там сім кілометрів. Пожежні машини не їздять, бо не дозволяють, через безпеку. Люди самі гасили відрами з водою, багато людей було. Сусіда будинок згорів. Я ж поруч жив, і мої будівлі почали загорятися, сарай та трактор, але будинок вцілів. Це було 6 травня, перший раз, як прилетіло. 9 травня (робить паузу, посилаючись на російське свято, — ред.) знову згоріли три будинки. А потім кожен день росіяни почали щось та й палити. Ну, і люди почали з села самі тікати».
Микола Летута із села Шишківка. Суспільне Чернігів
Микола згадує, як люди гуртувалися та допомагали одне одному з переїздом, особливо ті, хто мав транспорт.
«У мене була легкова машина та причіп. Я вивозив своє майно, що наживав 35 років. Переїхав до Корюківки. У мене тут дві сестри та син живе. Звісно, що все не вивезеш. Тепер винаймаємо з дружиною квартиру».
Від дронів рятувала висока кукурудза
Ще одна переселенка з Шишківки — 45-річна Ірина Бардакова.
Будинок Ірини, як і Миколи, теж поки неушкоджений. Та вона каже, що поруч з ним вже прилітало. Тому й ухвалили рішення із сім’єю виїжджати.
«Одразу, в той день, як горіли хати, то люди звечора й цілу ніч виїжджали. Вдень не можна було, виїжджали більше вночі. Росіяни ж бачать, що ми щось робимо: повиносили меблі на вулицю. Покружляв дрон, далі полетів. Влупив в асфальт, дерево. Показово. А це ж все страшно. Рятувало, що кукурудза на городі висока, то там заховатися можна. Виїхали ми у Корюківку, тут у мене брат живе. Згодом знайшли та купили житло. А в Шишківку їжджу щовихідних. Ми ж навесні город посадили, як і більшість людей, то все літо їздили і зараз ще, прибираємо з городу та приводимо до ладу. Більше не будемо вже. Все…»
Зі слів Ірини, у Шишківці досі живуть люди, які не мають можливості виїхати або в них немає на це коштів. Сама ж жінка влаштувалася на роботу в будинок культури у Корюківці на посаду завідувачки господарством.
«Яка була вакансія, на таку я і дала згоду. Але це добре, що ще робота одразу мені знайшлась. Але додому так хочеться. Чекаєш кожні вихідні… (плаче, — ред.)».
Ірина Бардакова із села Шишківка Суспільне Чернігів
Горить будинок у Шишківці після російського влучання безпілотником. Травень 2026 рік Скріншот з відео Наталії Барабаш
Горить будинок у Шишківці після російського влучання безпілотником. Травень 2026 рік Скріншот з відео Наталії Барабаш
Горить будинок у Шишківці після російського влучання безпілотником. Травень 2026 рік Скріншот з відео Наталії Барабаш
Згорівший будинок у Шишківці після російського влучання безпілотником. Травень 2026 рік Скріншот з відео Наталії Барабаш
Білозерське пахне смертю
Та не всі переселенці у Корюківці мають змогу відвідати рідну домівку. 32-річна Поліна Руда переїхала сюди з Донецької області, міста Білозерське, яке нині розташоване поблизу лінії бойового зіткнення на Добропільському напрямку.
«Майже три роки тому я їздила додому. До повномасштабної війни все було прекрасно. Невеличке шахтарське містечко. Життя було спокійне, нічого такого. Але після повномасштабної, звісно, багато людей виїхало. Я також переїхала у 2022 році, але потім повернулася. І потім знову виїхала, але вже до Корюківки».
Син Поліни Рудої у місті Білозерське Донецької області до виїзду із міста З особистого архіву Поліни Рудої
Син Поліни Рудої у місті Білозерське Донецької області до виїзду із міста З особистого архіву Поліни Рудої
Сини Поліни Рудої у місті Білозерське Донецької області до виїзду із міста З особистого архіву Поліни Рудої
Зруйнований приватний будинок Поліни Рудої у селі Нововодяне Донецької області З особистого архіву Поліни Рудої
Зруйнований приватний будинок Поліни Рудої у селі Нововодяне Донецької області З особистого архіву Поліни Рудої
Поліна розповідає, що Білозерське нині розбите, людей ховають просто біля під’їзду.
«Знайомі, коли ще там були, розповідали, що місто пахне смертю. Навіть за свою квартиру я не можу дізнатися, що з нею. Єдине, що був приліт, і вона розташована навпроти школи, де це було. Я не можу дізнатися, щоб хоч отримати якусь компенсацію за «єВідновленням», поки територія не окупована. Щодо будинку, який в селі, трохи далі від Білозерського, ми змогли оформити сертифікат на житло, бо сусіди зняли відео після прильоту. Він зруйнований».
До Корюківки жінка переїхала невипадково. Ще у Білозерському вона познайомилася з майбутнім чоловіком, який родом із Корюківщини. Він військовий і служив тоді на Донеччині.
«Я переїжджала з дітьми, своєю мамою та вітчимом. Мама, на жаль, померла вже тут».
32-річна Поліна Руда Суспільне Чернігів
Центр надання соціальних послуг у Корюківці, де працює Поліна Руда Суспільне Чернігів
Всередині Центру надання соціальних послуг у Корюківці Суспільне Чернігів
Всередині Центру надання соціальних послуг у Корюківці Суспільне Чернігів
Всередині Центру надання соціальних послуг у Корюківці Суспільне Чернігів
Всередині Центру надання соціальних послуг у Корюківці Суспільне Чернігів
Всередині Центру надання соціальних послуг у Корюківці Суспільне Чернігів
Всередині Центру надання соціальних послуг у Корюківці Суспільне Чернігів
На запитання, чи не лякало її місце розташування Корюківки на півночі України поблизу кордону з Росією, звідки вона й виїжджала, жінка відповіла:
«Страшно стало, коли почали часто безпілотники літати. За дітей особливо. Взагалі, я просто не розумію, куди далі тікати, коли воно летить, бахкає, вікна тремтять. Якщо буде гучніше, будемо кудись тікати далі».
На момент нашої розмови (9 жовтня 2026 року, — ред.) жінка чотири дні як влаштувалася до центру надання соціальних послуг. Працює фахівчинею з соціальної роботи вдома.
«Літні люди звертаються до нас по допомогу. Ми призначаємо соціального працівника. Це для тих, у кого немає рідних або вони мають інвалідність. І вже він ходить у визначений час допомагати таким людям: вдома щось, продукти купити. Звісно, перед цим ми перевіряємо умови, в яких людина живе».
Про війну, яка застала її на Донеччині, Поліна згадує зі сльозами на очах. Проте говорить, що 2014-го її майже не відчула.
«Ми від самого Донецька далеко (120 кілометрів за Google-картою, — ред.). Раз тільки побачила танки. Нашого міста тоді це не торкнулося. А вже у 2022-му, коли почалася повномасштабна, почалися прильоти, всі налякалися. Магазини пусті, готівки немає. Аптеки не працюють, всі люди виїжджають. Я з сестрою та нашими дітьми виїхала на евакуаційному автобусі до Кривого Рогу. Сестра моя там залишилася, а я — мандрівниця (сміється, — ред.)».
Всі флагмани Корюківки — більше не флагмани
Попри значну кількість переселенців, доволі багато людей покинули громаду, каже її голова Ратан Ахмедов. З його слів, понад 15% людей виїхали за її межі.
«А якщо говорити про віковий склад, то ми втратили третину дітей віком від 0 до 18 років. Третину. Якщо зіставити ці дві цифри, то можна дійти висновку, що виїхало багато сімей з дітьми. Мережа освіти у нас скоротилася по всій громаді. У нас є евакуйовані села, звідти виїхали 100% дітей. Це 10 кілометрів від кордону — Прибинь, Шишківка, Рудня. Перелюб також».
Голова Корюківської громади Ратан Ахмедов Суспільне Чернігів
Прапори військових частин на стінах у кабінеті голови Корюківської громади Ратана Ахмедова Суспільне Чернігів
Будівля Корюківської міської ради Суспільне Чернігів
Виїжджають люди переважно у більш безпечні регіони або за кордон. Є і ті, хто не покидає громади, а переселяється «на відстань велосипеда». Цю назву вигадали місцеві. Вона означає, що до своєї домівки вони мають змогу дістатися велосипедом. Ратан Ахмедов переміщення в межах громади не рахує. Каже, це не втрати. Люди просто переїхали в межах громади.
Серед причин виїзду людей з громади він називає бізнес, який розбили російські військові.
«Тому що після того як були пошкоджені об’єкти енергетичної інфраструктури, у нас немає норми з електропостачанням і не вистачає напруги, особливо у пікові години. Бізнес розбитий, люди втрачають робочі місця. Усі великі підприємства у нас постраждали. Ті, які були у 2021 році нашими флагманами, на сьогодні вони вже не є такими. Основні виробничі потужності були зруйновані у більшості підприємств.
Є такі, які припинили свою діяльність повністю. Це весь бізнес, який є в Корюківці: з деревообробки, дверей і фабрики шпалер».
Якщо порівняти кількість жителів Корюківської громади, то, за інформацією Ратана Ахмедова, до 24 лютого 2022 року в них проживало 22 тисячі людей, наразі — 19.
«Переселяються люди з Семенівки, Харкова, Вінницької області. Багато з яких регіонів та громад Чернігівщини».
З-поміж тем, на які ми говоримо з головою громади, згадуємо й масштабні лісові пожежі на прикордонні через російські обстріли.
5 травня цього року на території Корюківського надлісництва почалася одна з масштабних пожеж. Тільки за добу вогонь охопив понад чотири тисячі гектарів. 12 травня у філії «Північний лісовий офіс» повідомили, що лісову пожежу локалізували. Загальна площа загоряння орієнтовно становила 5 800 гектарів.
«Я так розумію, що 15 кілометрів від кордону лісгосп взагалі не здійснює ніякої господарської діяльності. Виключно охорона лісу. І ось ця велика пожежа, коли росіяни підпалили ліс, бо екстрені служби не працювали, працювали виключно лісівники, за що я їм дуже вдячний».
Ратан пригадує: тоді була реальна небезпека того, що пожежа перекинеться на два села у їхній громаді, але лісівники зупинили вогонь на підступах. Громада ж вже готувалася до евакуації.
«Тому що там дерев’яні хати і сила вогню сильна. Ще й посуха, вітер. Ми розуміли наслідки. Тому ми розгортали місце, куди людей тимчасово приймали б. Але добре, що цього не сталося».
Якщо подивитися на Google-карту, то, за словами Ратана Ахмедова, саме на кордоні з РФ були найбільш якісні ліси, які наразі втрачені. Бо це, як він говорить, основний масив зрілого лісу, який можна рубати в рубках головного або санітарного користування.
Поки громада тільки просить, а дати нічого не може
Перед тим як говорити про міжнародну допомогу, яку отримує, зокрема, Корюківська громада, варто пригадати, що кожного року Корюківку регулярно відвідують дипломатичні представники Німеччини. Ці щорічні візити приурочені до вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії — масового вбивства мирних мешканців каральними загонами нацистів на початку березня 1943 року, що стало найбільшою трагедією Другої світової війни в Європі. За 1 і 2 березня того року нацисти вбили 6 700 людей, спалили 1 290 будинків, а вціліло лише 10 цегляних.
Тому не дивно, що після початку повномасштабної війни, у жовтні 2022 року, Корюківку відвідав президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр. А коли почалися регулярні атаки російських безпілотників саме на місто, то Штайнмаєр публічно засудив дії РФ і висловив свою підтримку громаді та Україні.
«Місто-побратим Корюківки — німецьке місто ВальдкірхТакож Корюківка має місто-побратим у Франції — Шавіль.. Взагалі німецька агенція GIZDeutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH — це державна федеральна компанія Німеччини, яка працює у сфері міжнародного співробітництва задля сталого розвитку та реалізації проєктів по всьому світу. допомагає й інші проєкти до нас заводити. Німецькі й бельгійські партнери на сьогодні одні з найбільших наших донорів. Не кажемо, що вони одні. Ми вдячні всім», — говорить голова громади.
Серед інших міжнародних партнерів, які допомагають громаді, Ратан Ахмедов назвав і латвійців, які приїжджають, щоб перейняти досвід оборони, цивільного захисту та евакуації людей.
«Їх це цікавить, тому що вони живуть у майже таких самих умовах, як і ми у 2021 році, і не хочуть повторити наші помилки. Але якби у нас працював бізнес в тому об’ємі, як він працював до широкої війни, то, можливо, ми могли б бізнесове партнерство мати. Зараз вони можуть лише взяти на оздоровлення наших дітей».
Центр Корюківки у будній день. 9 жовтня 2026 рік Суспільне Чернігів
Центр Корюківки у будній день. 9 жовтня 2026 рік Суспільне Чернігів
Люди на вулицях Корюківки. 9 жовтня 2026 рік Суспільне Чернігів
Одна із вулиць у Корюківці. 9 жовтня 2026 рік Суспільне Чернігів
Центр Корюківки у будній день. 9 жовтня 2026 рік Суспільне Чернігів
Центр Корюківки у будній день. 9 жовтня 2026 рік Суспільне Чернігів
Серед мінусів міжнародної співпраці Ратан Ахмедов виділяє те, що на сьогодні Корюківська громада «тільки просить, а натомість мало що може дати». Та не тільки міжнародні партнери допомагають громаді, а й українські, які більш тилові, розповідає він.
«Якщо взяти загалом по громаді, то у нас понад п’ять тисяч людей отримали влітку грошову допомогу. Для багатьох людей це велика допомога. Український гуманітарний фонд фінансував. Організація Goodwill.Благодійна організація «Благодійний фонд «ГУДВІЛЛ»» реалізує масштабні гуманітарні проєкти в межах діяльності Консорціуму TERA за фінансової підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF). Всі бояться, а вони не побоялися, зайшли, попрацювали. І багато людей, особливо пенсійного віку, отримали по 10 800 гривень. Також вони наразі допомагають людям з ліками, яких немає в національному переліку доступних ліків.Це державна програма відшкодування вартості в Україні, за якою пацієнти можуть отримувати необхідні лікарські засоби та медичні вироби безоплатно або з невеликою доплатою. Адміністратором програми є Національна служба здоров’я України (НСЗУ). Вони закривають ту нішу, яка досить дорога. Особливо після ударів РФ по логістиці фармкомпаній.З вересня 2026 року Росія цілеспрямовано здійснює серію масованих ударів по українській фармацевтичній галузі, атакуючи як великі заводи-виробники ліків, так і критично важливі логістичні склади фармдистриб’юторів. Міністерство охорони здоров’я України наголошує, що в такий спосіб ворог намагається створити штучний дефіцит життєво необхідних ліків. Є такі, що недоступні ліки замінюються більш дорогими імпортними аналогами, бо вони одразу виросли в ціні. Це дуже важливо».
Окрім цієї підтримки, громаді наразі допомагає «Червоний Хрест» за зимовою підтримкою. Ахмедов каже, що завдяки їм допомогу отримують навіть ті люди, яких немає у відповідній категорії в державній постанові №1084.
«Також нам допомагає французька компанія Acted, Caritas — благодійна організація — і багато інших, які працюють безпосередньо з людьми. ZOA досить потужну підтримку надає щодо зруйнованого майна, підтримки фермерів, які у нас є. Наприклад, пасічнику допомогли переїхати з Семенівки. Зараз вони відновлюють два будинки після прильоту реактивного «шахеда», де загинула людина, а два будинки пошкоджені сильно. І оскільки у нас не працює програма «єВідновлення», бо зона активних бойових дій, ми стараємося це закривати з місцевого бюджету. Але це великі затрати, конкретно щодо цих будинків. Вікна, дах допоможемо перекрити, а тут великі затрати. І вони взяли на себе значну частину цих видатків. Ще «Рокада» допомагає після прильотів з екстреним ремонтом».
Щодо цієї допомоги, то, за словами Ратана Ахмедова, це суттєва та важлива поміч.
«Навіть якщо взяти елементарно літні виплати. Це понад мільйон доларів була виплата готівкою людям, безпосередньо жителям Корюківської громади. Взимку буде, я так розумію, вдвічі більше. Якщо взяти мільйон доларів, це місячний, можливо, зарплатний фонд всіх організацій, інституцій, які є на території громади, разом із приватним бізнесом. Приміщення, простори, ще якась історія, воно нічого не варте, якщо немає людей. Люди — це важливо. Підтримка людей найбільш важлива. Люди — це все, на чому тримається наша громада. Без людей не буде що розвивати».
Молодіжний осередок та «Корюківські ластівки»
У центрі Корюківки є молодіжний центр «Куб». Її директор Володимир Онищук розповів, що вони відкриті для всіх вікових категорій та працюють щодня без вихідних. Працює центр із 2020 року. Та на повну силу ще не запрацював. Спочатку пандемія коронавірусу, потім — повномасштабне російське вторгнення. Більшість подій, говорить Онищук, відбувалися онлайн.
«До нас може приходити молодь різного віку. Як просто прийти пограти у PlayStation або в настільні ігри (наприклад, від 10 років діти приходять), так і приходить «молодь старшого віку» — кому за 60. Для них наші партнери «Право на захист» чи «Рокада» проводять майстер-класи, заходи з ментального здоров’я, щоб підтримати їх. Розказують про мінну, інформаційну безпеку, загалом про медіа. Або вечір кіно ми організовуємо. Вони мають свій осередок, «Корюківські ластівки» називаються. Плетуть сітки для військових. А так у нас кожного дня розписані заходи у нашому центрі».
Директор молодіжного центру «Куб» Володимир Онищук Суспільне Чернігів
Куточок для дозвілля всередині молодіжного центру «Куб» Суспільне Чернігів
Тенісний стіл всередині молодіжного центру «Куб» Суспільне Чернігів
Виріб «корабель» всередині молодіжного центру «Куб» Суспільне Чернігів
Поличка з предметами всередині молодіжного центру «Куб» Суспільне Чернігів
Ми були в Корюківці у п’ятницю, 9 жовтня, того дня в молодіжному центрі був вечір українського кіно. Як пояснив його директор, так вони намагаються прищеплювати дітям любов до української мови. Зараз, у зв’язку із посиленням російських атак по громаді та евакуацією дітей з прикордонних сіл, діяльність центру обмежена. Після деокупації області вони практикували виїзди до прикордонних сіл. Там організовували різноманітні заходи. Наприклад, влітку 2023 року молодіжний центр організовував веломандрівку до села Перелюб. Тепер у цьому селі, як і в Шишківці, влаштовувати такі заходи не можна, як і доїхати загалом.
«Коли у нас 2023-го з’явився свій мікроавтобус, ми стали ще більш мобільними. Була можливість їздити навіть до Семенівської громади. Це своєрідний обмін досвідом. Ми там навіть спільні турніри організували, як-от квіз, волейбол. Так само у нас класні відносини зі Сновською громадою, там у них теж є молодіжний простір. Взагалі з усіма сусідніми громадами ми спілкуємося й товаришуємо».
На вході у молодіжному центрі стоїть виставка виробів із гільз, які виготовив військовий із села Сядрине, що теж на Корюківщині, Володимир Довгуша. Зі слів Володимира Онищука, військовий їх робив безпосередньо в окопі, коли була змога.
Виставка виробів із гільз, у молодіжному центрі «Куб», які виготовив військовий із села Сядрине Володимир Довгуша Суспільне Чернігів
Виставка виробів із гільз, у молодіжному центрі «Куб», які виготовив військовий із села Сядрине Володимир Довгуша Суспільне Чернігів
Виставка виробів із гільз, у молодіжному центрі «Куб», які виготовив військовий із села Сядрине Володимир Довгуша Суспільне Чернігів
«Навіть діти розбираються, що таке «Гербера»»
Як ми писали на початку, Корюківка зустріла нас жовто-блакитними прапорами на кладовищі та наслідками прильотів. Ми спостерігали, як вдень було людно в центрі і як він ставав малолюдним під вечір. OSB-плити, якими забиті вікна та двері від наслідків російських прильотів, додавали смутку в дощову погоду. Ще один «шрам війни», який ми відвідали, — «Будинок школяра».
Центр дитячої та юнацької творчості, який місцеві називають «Будинком школяра», зруйнований в листопаді 2025-го російськими безпілотниками Суспільне Чернігів
Центр дитячої та юнацької творчості, який місцеві називають «Будинком школяра», зруйнований в листопаді 2025-го російськими безпілотниками Суспільне Чернігів
Центр дитячої та юнацької творчості, який місцеві називають «Будинком школяра», зруйнований в листопаді 2025-го російськими безпілотниками Суспільне Чернігів
Інша будівля Центру дитячої та юнацької творчості Суспільне Чернігів
Інша будівля Центру дитячої та юнацької творчості Суспільне Чернігів
Ця будівля була зведена ще 1896 року. Вона пережила Другу світову війну й тоді була конюшнею, яку використовували німці. Саме тому вони її не зруйнували, розповіла директорка Центру дитячої та юнацької творчості 29-річна Анастасія Смик.
«На жаль, цю війну вона не пережила. Російські «шахеди» зруйнували її 23 листопада 2025 року. Майже рік вже минув. Це було вночі. Охоронець дивом врятувався. Що цікаво, то у нас біля цього будиночка завжди підгодовували тваринок. Так званий живий куточок, який тепер існує біля згорілої будівлі».
Директорка Центру дитячої та юнацької творчості 29-річна Анастасія Смик Суспільне Чернігів
Заняття дітей у Центрі дитячої та юнацької творчості Суспільне Чернігів
Заняття дітей у Центрі дитячої та юнацької творчості Суспільне Чернігів
Відновлювати «Будинок школяра» не збираються, розповів Ратан Ахмедов. Він каже: на це потрібен великий ресурс, а третина дітей з громади виїхала, тому це не раціонально.
«Тому ми залучили його як додаткову потужність. Це позашкільна освіта».
Майже весь час роботи над матеріалом у Корюківці була оголошена повітряна тривога — дронова небезпека. Люди, з якими ми спілкувались, усі як один згадували ті чи ті небезпечні моменти, пов’язані з війною.
«У нас всі, хто живе у Корюківці або громаді, ризикували життям. Всі, хто приїздить в прикордоння, знає, що таке «FPV-шка», що таке «Молнія», як вона летить, скільки там заряду, куди треба ховатися, як бігти, що робити. На жаль, люди відрізняють, що таке реактивний, що таке нереактивний «шахед», що таке «Гербера». Тут всі з цим рано чи пізно стикалися, за ці п’ять років стикалися майже всі. Навіть діти розбираються, що таке «Гербера». На жаль», — сказав Ратан Ахмедов.
Алея Героїв у Корюківці Суспільне Чернігів
Дорога на виїзд з Корюківки Суспільне Чернігів
Одна з вулиць у Корюківці. 9 жовтня 2026 рік Суспільне Чернігів
Одна з вулиць у Корюківці. 9 жовтня 2026 рік Суспільне Чернігів
Одна з багатоповерхівок у Корюківці. 9 жовтня 2026 рік Суспільне Чернігів Читати ще
Читати ще
«У мене надія, що я повернусь туди»: історії переселенців із села Шишківка, яке армія РФ атакує FPV із запальною сумішшю
Читати ще
«Я не знаю такої людини, яка б виїхала. Всі залишились тут»: як живе село на Чернігівщині за 12 кілометрів від Росії
