Під Черніговом у селі Шестовиця, яке було захоплене російськими окупантами, ховалася сім’я з шести людей – подружжя та їх четверо дітей – готуючись до народження п’ятої дитинки. Пологи доводилося приймати самостійно в умовах “конспірації”, а тривали вони 13 годин.
Про це пише газета “Вісник Ч”.
Зараз лікарі в пологовому будинку Чернігова, куди батько новонародженої Мирослави майстер спорту з кікбоксингу та рукопашного бою, дитячий тренер 29-річний Садай Алієв їздив забрати документи на дитину, дізнавшись історію сім – кланяються.
“Тепер у нас п’ятеро дітей. Четверо старших – діти дружини від попередніх стосунків, та я всіх люблю як рідних. Найстарша Валя, їй 22 роки, – навчається у Харківському національному університеті ім. Сковороди на вчителя початкових класів. Вже заміжня. Насті 21, за освітою економіст, нині ще вчиться на програміста. Зараз вона у Бельгії. Колі – 10. Він навчається у музичній школі, грає на піаніно. Андрію 5 років. І Мирославі 2 місяці (народилася 17 березня, – Ред.)”, – розповідає чоловік.
Повномасштабний напад РФ 24 лютого застав сім’ю в дорозі в аеропорт. Всі приїхали в Шестовицю, і в будинку стало вісім людей. Загарбники зайшли в село в перші дні вторгнення.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Деокупація: як Сіверщина чинила опір (Відео)
Дружина – 38-річна фельдшерка Анна – в день зустрічі з рашистами мало не загинула. Коли в будинок зайшли окупанти, вона животом зачепила склянку на тумбочці, та впала і розбилася, а солдати злякалися, впали і почали стріляти. У вагітну кулі не поцілили лише дивом.
“Коли прийшли до тями, хотіли зайти в будинок, але вона собою перегородила вхід. Сказала, що в хаті тільки діти і вона. Запитали: “А чоловік де?” “В Англії полуницю збирає”. Колишній її чоловік дійсно на заробітках за кордоном”, – розповідає Алієв.
Родині допомагали сусіди. Кримська татарка Айша, яка в 2014-переїхала з окупованого РФ півострова в Шестовицю і тут обжилася, приносила їм молоко, яйця, готувала татарські коржі.
Подружжя готувалося до домашніх пологів (в селищі лікаря не було – тому місцеві, якщо що, самі зверталися до Анни) і дивилися документальні фільми, як їх приймати, розподілили між собою ролі, хто що має робити. Виїжджати було вкрай небезпечно – за два дні до пологів окупанти розстріляли 3 автомобілі з людьми, які намагалися покинути Шестовицю.
Перейми почалися під час обстрілів. На допомогу родині прийшла сестра куми Анни односелиця Олена Рубан, яка працює в Чернігові в пологовому будинку.
Дружина Садая дуже довго не могла ніяк розродитися, і їм здавалося, що без кесаревого розтину не обійтися. І ось через 13 годин дитинка з’явилася на світ.
“Все те, що надивились в інтернеті, як приймати дитину на родильному кріслі, не пригодилося. Дружина народжувала, як колись наші прабабусі – навприсядки. Обперлася руками об кухонний диван. Зять Віталій присвічував ліхтариком, бо світла но було, я направляв плід вниз. Олена ловила немовля позаду Ані”, – каже Алієв.
Вага новонародженої був цілих 4 кг, а зріст – 51 см.
Після народження Мирослави треба було обігрівати будинок, в якому не було печі всередині.
“Придумали нагрівати у дворі на вогнищі каміння і заносити його в дім. А хто ж носитиме: Аня слаба, діти – малі, Валя вагітна вже кілька місяців, їй не можна важкого підіймати. Сват і зять кремезні, але надвір показуватися не можна. А у мене зріст 1 метр 65 сантиметрів. Вирішили робити з мене бабу Шуру. Вдягли в жіноче, голову запнули, у мене ж борода, її закутали… Так я виходив на двір і носив каміння. Дружина і діти до мене звертались “баба Шура”, від росіян я відвертався”, – згадує Садай.
Так і вдавалося ховатися від рашистів доти, доки загарбники не відступили, і селище було звільнено ЗСУ.
“Все склалося як склалося. Перед цим Аня говорила: мені твоє геройство не потрібно – треба, щоб батько був поруч з дітьми, нашою опорою. Я не міг її підвести й наражати сім’ю на небезпеку”, – зазначає Алієв.
–
