За інформацією: Суспільне Чернігів.
Василь Шестак. Фото з особистого архіву Василя Шестака
Понад 18 років гасив пожежі на прикордонні Чернігівщини, з них майже чотири — від російських обстрілів. Василь Шестак із села Костобобрів, що за 2 кілометри від кордону з РФ, був водієм місцевої пожежної команди. Від початку повномасштабної війни він не лише виїздив на пожежі, а й возив людям хліб і гуманітарну допомогу. Як чоловік розповів Суспільному, йому неодноразово доводилося ховатися від FPV-дронів, а у вересні 2025 року він зазнав поранень унаслідок атаки безпілотника. Після лікування пів року тому був змушений залишити рідне село і переїхати до Чернігова. За мужність під час виконання службового обов'язку 25 червня 2026 року Василя Шестака нагородили орденом "За заслуги" ІІІ ступеня. Його історія — далі у матеріалі.
"Треба було будуватись, повернувся…"
Василь Шестак усе життя прожив у Костобоброві Семенівської громади. Після служби в армії працював водієм у місцевому колгоспі. Згодом їздив на заробітки до Києва та Росії, але повернувся назад — до рідного села.
"Сім’я була вже. Треба щось будувати, жити вдома. Повернувся назад до колгоспу", — згадує чоловік.
2007 року він почав працювати у місцевій пожежній команді. Спочатку вона перебувала на балансі колгоспу, потім — сільської ради, а після створення громади стала на баланс Семенівської міськради.
"Через день разом зі старостою села їздили по хліб до Семенівки"
До повномасштабного вторгнення 2022 року в Костобоброві у пожежній команді працювали троє людей. Після отримання виклику вони виїжджали всі разом. За словами Василя Шестака, у перші місяці великої війни росіяни до Костобоброва не дійшли — зупинилися за 10–12 кілометрів від села.
"Вони курсували Залізним Мостом, Галаганівкою, Леонівкою. До нас не дійшли. 2022-го у нас було відносно тихо, не так, як зараз там. Як почалася повномасштабна війна, ми почали чергувати по двоє в ніч", — розповідає чоловік.
Окрім основної роботи, пожежники разом зі старостою Костянтином Вейкшею возили до Костобоброва хліб та гуманітарну допомогу для місцевих жителів.
"Зміну відчергував, виходило, що через день, і разом зі старостою села ми їздили по хліб до Семенівки в пекарню. Хліб привозили, гуманітарку, якщо місцева влада виділяла: багатодітним, пенсіонерам, інвалідам. Оце ми все зі старостою привозили", — згадує Василь Шестак.
Василь Шестак зі старостою села Костобобрів Костянтином Вейкшею. Фото з особистого архіву Василя Шестака
"Бувало, що кидали рукава і ховалися, бо дрони"
Поступово обстріли на прикордонні почастішали. Пожежна команда обслуговувала кілька сіл, зокрема Леонівку, де відстань до російського кордону 300–400 метрів.
"Люди телефонують — пожежа, треба їхати. І в той момент про війну вже не думаєш. Просто сідали та їхали".
Пожежникам доводилось працювати і під обстрілами. Деколи, розповідає Василь Шестак, залишали пожежний автомобіль і ховалися від дронів.
"Бувало, що приїжджаємо, тільки рукав розмотали, або староста, або військові кричать: «Хлопці, кидайте все, ховайтесь — дрони». Бувало і таке, що заводили машину, рукава кидали, від’єднували їх і кудись до лісу виїжджали, годину стояли. Або просто кидали машину і кудись ховалися, до погреба якогось. По-різному бувало".
Воду для гасіння пожеж, пригадує пан Василь, часто підвозили місцеві фермери.
"У нас фермер Андрій Мазепа, він постійно, тільки-но невеличка пожежа, разом із синами на тракторах із діжками возили воду. Ми підключали мотопомпу і гасили прямо з діжок, окрім того, що машини їздили заправляти воду. І колгоспні трактори допомагали возити теж".
На початку 2025 року пожежники востаннє виїхали до Леонівки. Тоді староста попередив їх, що над селом кружляють дрони.
"Жінка біжить: «Староста ваш дзвонить». Я телефон узяв, староста каже: «Васю, виїжджайте звідти — над вами дрони». Потім навесні росіяни спалювали це село під нуль".
2025 року росіяни регулярно били й по місцю, де у Костобоброві дислокувалась пожежна команда та стояла техніка. Кілька прильотів було й поблизу. Тоді у їхньому приміщенні пошкодило вікна — троє пожежників забили їх OSB-плитами і продовжили працювати. Пан Василь пригадує: коли обстріли починалися знову, вони ховалися у ямах сусідніх боксів, де ремонтували машини.
"Тільки заглушив мопед, чую — гуде…"
11 вересня 2025 року Василь Шестак зазнав поранення унаслідок атаки FPV-дрона. Вони з напарником якраз роз'їхалися по домах після нічного виїзду.
"І тут він приїжджає до мене, каже, що було два скиди біля його будинку: по його машині та техніці влучило. Він каже: «Під'їдь, допоможеш мені відтягнути все від будинку до кущів». Я на мопеді під'їхав, тільки його заглушив, чую — гуде. Голову піднімаю — летить «ефпівішка». Видно, що вона невисоко літає, що завантажена чимось. Ну, куди тікати? Я спокійно зайшов до напарника у двір, під абрикос став. Вона зависла, повисіла. А там від абрикоса до стінки будинку метри три. І я хотів заховатися за ту стінку, але не встиг. Ну, от вона мене наздогнала".
Дрон вибухнув за 4–5 метрів від чоловіка. Осколок пробив легеню, зачепив печінку, підшлункову залозу та очеревину.
Осколок, який дістали із тіла Василя Шестака. Фото з особистого архіву Василя Шестака
Через безпекову ситуацію швидка допомога відмовилася їхати до прикордонного села.
"Староста своєю машиною везе мене до Новгород-Сіверської лікарні, а жінка давай дзвонити знайомим. Я не буду прізвища називати — можливо, він не хоче, щоб я називав. Він сказав: «Тільки на Чернігів». Він домовився, і мене прийняли в обласній лікарні. Завдяки йому я залишився живим".
"Довелося виїжджати, бо треба за щось жити"
Після поранень пан Василь кілька місяців перебував на лікарняному. Дружину він згодом перевіз до Чернігова, а сам ще певний час залишався у Костобоброві.
Василь Шестак. Фото з особистого архіву Василя Шестака"Ну літають вони, та й літають. Не було страху сильного. А після того як FPV поряд розірвався, стало трохи боязко. Ще й думки в голові з'явились: «У тебе ж донька, треба допомогти чимось і так далі». А потім нам заборонили виїзди через постійні обстріли, їх стало набагато більше. Після прильотів «ефпівішки» ще прилітали і дивилися, хто там є на місці, і могли повторно атакувати. Тож довелося виїжджати, бо треба за щось жити".
Зараз Василь Шестак проживає у Чернігові. Того ж дня, 25 червня 2026 року, коли його нагородили орденом "За заслуги" ІІІ ступеня, отримав орден і староста Костобоброва Костянтин Вейкша.
Читати ще
Читати ще
«У кожної нагороди є своя історія»: до Дня Конституції жителі Чернігова та області отримали державні відзнаки
