У кожної громади – своя історія пережитого під час активних воєнних дій на Чернігівщині. Зокрема, в Березні люди гуртувалися і підтримували інших, чим могли. Особливо дієвою й актуальною була допомога з евакуацією людей із небезпечних населених пунктів до більш спокійних. Про це і не тільки – в інтерв’ю з головою Березнянської громади Володимиром Павленком.
Пане Володимире, на вашу думку, яку найголовнішу місію виконала ваша громада під час війни на території Чернігівщини?
Щиро дякую нашим людям, березнянцям, які дійсно зробили великий внесок в евакуацію і перевезення людей із Чернігова через річку Десна до нашого регіону. Через Десну діяли переправи. Зокрема, на Ковчинській переправі були саме наші люди – березнянці.
А то дивлюся у Фейсбуці, що Мена організувала все. А я так думаю: покажіть хоч одного менського, хто був на тій переправі, хто з них на човні плавав?
Нині подаємо на районну раду та райадміністрацію клопотання про нагородження почесними грамотами і подяками тих хлопців, які вивозили людей із Чернігова. Я не скажу, що я керував цим, люди самі згуртувалися і вивозили людей. Наприклад, В’ячеслав Пінчук орієнтовно 90 разів їздив до Чернігова і до Ковчина – більше як дві тисячі людей вивіз.
Також у нас громадський порядок був забезпечений завдяки чергуванню місцевих жителів. І ще була група, яка посилено за цим порядком стежила. За час чергування затримали громадянку і громадянина росії. Двох індусів затримали й передали Службі безпеки України.
Так розумію, що ворожої армії на вашій території не було?
Мабуть, ми єдина громада, на яку майже не ступала нога окупанта, окрім села Бігач – із боку Седнева. Вони до 50 кілометра дійшли і пішли на Менський напрямок. А тут у нас, у Снов’янці, був підірваний міст. Тож фактично ми були в повній ізоляції.
Як ви тоді жили?
Ми одразу зорганізувалися. Основне питання, яке виникло: де брати чи купувати хліб. Почали фермери допомагати, виділили трохи зерна. Борошномельня є, то мололи зерно. Спершу борошно людям роздавали, а потім, як ситуація трішки стабілізувалася, хліб вже підвозили з боку Мени й Сосниці.
Першу допомогу з ліками отримали десь 10 березня з Чернігова. І продовольство нам передали. Потім цю допомогу по громадах потроху порозвозили. До того ж, у Березні був перевалочний пункт для людей, які рятувалися від війни. Ми їх спочатку розміщували в себе, а потім інші громади забирали у свої населені пункти – до Коропа, Новгорода-Сіверського, Семенівки, Сосниці. Приїжджав автобус і забирав людей. Щоб не було скупчення людей на Десні, вирішили створити перевалочний пункт у Березні.
.
Кажуть, що березнянська птахоферма роздавала курей людям?
Склалося так, що під час війни реалізації курятини не було ніякої. І керівництво фабрики ухвалило рішення безкоштовно роздавати живих курей людям. Це робили, бо підприємство мало обмежені запаси кормів для птиці. Якби її не роздали, то кури вимерли б від голоду.
Тож наші березнянські люди організувалися та розвозили курей по селах. Роздавали всім охочим безкоштовно. Причому роздали дуже багато – вивезення птиці з фабрики тривало понад тиждень. Це також допомогло людям протриматися, бо хоч трішки були забезпечені м’ясом. І багато тушонки робили, яку переправляли на Чернігів для ЗСУ.
Яка ситуація нині у вашій громаді? Які проблеми?
Одна з першочергових проблем – підготовка до нового навчального року. Мабуть, це не тільки наша проблема, а й для всіх громад. Питання в тому, що хоча б без найпростіших укриттів не можна починати навчальний рік. Ми зобов’язані гарантувати безпеку наших дітей. Ось у нашій громаді дитячий садочок найбільший – на 130 дітей, але в ньому немає найпростішого укриття, навіть підвалу. Ось і проблема. І не збудуємо, бо одна проєктна документація коштуватиме від 70 до 100 тисяч гривень. Таких вільних грошей у нас немає, бо підприємці дуже обмежено почали платити податки, всі розраховують на податкові пільги.
Ситуація з пальним скрутна?
Із пальним, як і в усіх, така сама ситуація. Заправка є, зрідка з’являється газ. Бензин і дизпаливо практично не завозять. Заправлялися у Сновську або в Чернігові.
Оптимізація чи економія коштів вашій громаді загрожують?
Працівники селищної ради йдуть на тиждень у відпустку за власний рахунок. Так само і я. Це все з метою економії коштів, бо їх насправді не вистачає.
У Березні два заклади освіти: один – ліцей, а щодо другого, то планувалося, що буде гімназія. Ліцей розрахований на 700 дітей, а навчаються 450. А поруч, за кілометр, заклад освіти І-ІІ ступенів, де навчаються 77 діток. Але щодо якоїсь оптимізації не можу ухвалити рішення, на це згоди наразі не дають. Щоправда, на рішення може вплинути відсутність, як і у садочка, укриття. І ми його вже не побудуємо. Тож можливо, саме життя підштовхне, що в майбутньому 77 діток перейдуть до ліцею.
До опалювального сезону готуєтеся?
Готуємося. У нас два заклади освіти – у Локнистому і Миколаївці – опалюються газом. І знову проблема, що їх будували в радянський період. Ось у Локнистому 72 дитини навчаються, а опалювати треба 3,5 тисячі квадратів. Тож буквально минулого тижня розглядали варіант, щоб у двохповерховій будівлі перевести всіх діток на перший поверх, перекрити водопостачання на другому поверсі. Привозили спеціаліста, щоб він подивився на наш варіант. Заощадимо на витратах десь 40-45%. Так само і в Миколаївці, де заклад освіти опалюється газом, розглядаємо варіант зменшення опалювальної площі.
Також нині займаємося заготівлею палива.
У нашому ліцеї також потрібна заміна котла або капітальний ремонт. Вирішили йти поки шляхом ремонту, бо є спеціаліст, який може його зробити.
Які нині настрої у громаді?
Усі чекаємо скорого миру. І всі працювали та працюємо в звичайному режимі, зокрема селищна рада. Військово-обліковому столу хочеться подякувати за організацію роботи.
–
